Читати книгу - "Два в одному, Каміла Дані, Марі Керімей"

Це в них традиція така?

Чи це прикол?

— Вибачте, я не розумію, — відсторонююся. Схвильовано дивлюся на пухкеньку жіночку.

Як стояла за стійкою не було помітно, а зараз з упевненістю дев’яносто відсотків скажу, що жінка такий собі пампушок. Симпатичний, люб’язний пампух.

— Ой, — змахує вигадану сльозинку, — ви вибачте, але минулого року до нас направили  двох лікарів. Це було жахіття, — знову сплескує перед грудьми долоні, закочує очі й демонстративно перетіпує тілом. — Один безбожно спиртував розлучення, а інший не випускав із кабінету повій, — шепоче наблизившись до мене.

— І що? — не дуже розумію, до чого тут я.

— Я до того, що ніхто нічого не робив, а сьогодні як побачила Москаленко, і вас Ксеніє Мартинівно зрозуміла, що цього року в нас дуже відповідальні лікарі.

Зрозуміло тільки одне: минулого року жіночка добре попотіла, а цього року буде тільки папірці гортати.

Вона просто не знає, що в мене ніхто не байдикує.

— Все буде добре, — легенько погладжую по плечі.

— Ой, ну все, біжіть знайомтеся з нашим головним, такий симпотний мужчинчик, — грає бровами. — Перші двері на право. Ваш кабінет навпроти.

— Дякую, — опускаю очі на бейджик, — Оксана.

Ще раз посміхаюся і крокую в напрямку кабінету боса. Цікаво, який він… яка різниця, головне щоб не бісив, сусіда вистачає.

Видихаю повітря ротом перед дверима, легенько стукаю три рази й входжу.

— Доброго ранку, я… — очі впираються в чоловіка, що сидить за столом. — Це жарт? — ловлю погляд зелених очей.

Так, треба втратити свідомість — терміново.

— Тільки не кажи, що ти і є та сама Калина, — підскакує на ноги чоловік, що ділить зі мною будинок… і роботу, як виявляється.

Сусід і бос! Два в одному.

Ян червоніє на очах очікуючи відповіді.

Бліна, я вже питання забула…

Не важливо.

Треба втрачати свідомість, іншого виходу не бачу.

Закочую очі, різко припечатую до грудей долоню і плечима опираюся об стінку.

Усе, я знепритомніла.