Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Вилаявшись, Макс негайно відпустив Юлю та, як міг обережно підняв її, шепочучи вибачення.

- Якого біса ти виробляєш, скажений довбню? - якимось надто спокійним для таких лютих слів тоном, промовила пані Середа. В тілі у неї раптом стало дуже легко, а в голові порожньо.

- Я подумав, що до квартири хтось прокрався. Навіщо ти відкрила двері та завіси?

- Повітрям подихати, йогою позайматися, прокинутися, - стала перераховувати Юля й раптом завмерла, повела плечима, нахилила голову - в один бік, в інший, а потім з подивом відмітила: - А масаж коліном виявився доречним доповненням...

Макс завмер. В голові була така катавасія: суміш злості та полегшення. Злість через те, що вона знову не послухалася, а полегшення через те, що нічого їй не зламав. І нехай би вона сама була в цьому винна, але точно не заслуговує жодних травм.

- Добре, що я встигла розім'ятися перед твоїм масажем, Максиме Євгеновичу. Інакше пошкоджень не оминути, - в тоні жінки не було злості, але слова були таким очевидним сарказмом, що Кирієнко ще більш засоромився.

- Знаю. Пробачте. Справді не очікував. Ти ж казала, що о шостій встаєш, - спробував виправдати свій промах.

- З шостої я активна, - вагомо повторила пані Середа, - а до цього часу мене краще не чіпати. Коли я тільки встаю, маю вкрай нестабільний настрій, тож можу й до дідька послати.

- Мені здається, що зараз ти більш стабільна, ніж вчора вранці.

- А й справді, чого це я тебе досі не послала? - посміхнулася жінка й нарешті підвелася. Довго сидіти на підлозі перед відкритим балконом не тільки неприємно, але й для здоров’я небезпечно. - Мабуть, прокинулася вже.

Вона ще раз протягнулася й рушила на кухню, а Макс поглядом прослідкував за фігуркою, що віддалялася. Одяг щільно обіймав жіночу статуру. Не худа, але, в порівнянні з ним, мініатюрна, з витонченими апетитними вигинами. Як вона примудрилася витримати вагу його тіла та ще й так жваво рухатися після цього?

А Юлія Володимирівна вже на всю хазяйнувала на кухні. В кутку гуділа та хрокала кавоварка, хлопали дверцята холодильника, дзенькали тарілки.

Непомітно для самого себе Кирієнко рушив за нею і, як вірний пес, завмер на високому барному стільчаку в очікуванні сніданку.

Було щось у цьому. Максим не міг пригадати, щоб колись спостерігав, як жінка готує на кухні. Поки був маленьким, якось і не думав дивитися за мамою під час цього процесу. Коли виріс, рано став жити самостійно. З дівчиною жив колись недовго, але вона майже не готувала. Тож чоловік навіть не здогадувався, що цей процес може так його заворожити.

- Сподіваюся, ви снідаєте, - поставивши тарілку на стіл, трохи запізно поцікавилася Юля.

Насправді зазвичай Максим не снідав. Але не тому, що не любив чи не хотілося, просто зазвичай готувати було нікому, а сам він не встигав, надаючи перевагу сну. Тож він із вдячністю прийняв велику тарілку, на якій була незвична для нього страва з сиру та пекінської капусти, плюс двійкові бутербродів з м'ясом та овочами. Побачивши таке різноманіття, чоловік трохи розгубився.

- Це все мені?

- Забагато? З огляду на вашу статуру, ви багато їсте, - поставивши перед собою тарілку з тим самим складом страв, але меншою порцією, знизала плечима пані Середа. Тато в неї також не маленький чолов'яга, тож вона з дитинства звикла до такого розподілу.

- Це ви щойно натякнули, що я ненажера? - вирішив пожартувати Макс.

- Боже збав. Просто великий... Ну, високий, широкий, міцний. Багато енергії, мабуть, йде на підтримку такої... такого організму, - Юля замовкла.

Вона хотіла сказати "такої махіни", але вирішила, що такі слова звучатимуть занадто фамільярно. Та й взагалі, надто вже вона розслабилася в присутності цього чоловіка. Може він їй судину якусь затиснув, коли скрутив, що в неї тепер недостатньо крові у мозок поступає?

Втім, згадати, як то - готувати для великого чоловіка, несподівано виявилося доволі приємно. Все ж таки вона скучила за батьком та їхнім відносно спокійним життям удвох. Тепер вона дуже шкодувала про те, що "втекла заміж" Від нього. Просто тоді їй здавалося, що батько занадто сильно про неї піклується, а з Олегом вона нарешті зрозуміє, що означає справжня свобода... Наївна дурепа.

Сумні думки так сильно захопили Юлю, що вона навіть не помітила, як з'їла свій сніданок, адже зазвичай вона намагалася як слід "відчути" їжу. Через схильність до повноти, доводилося тримати себе в міцних лещатах, але це не дуже допомагало. Жінка вважала себе безнадійно товстою. Дуже сприяв цим думкам колишній чоловік, який завжди наводив як приклад худеньких красунь своїй не надто ідеальній дружині.

Щоб відігнати неприємні спогади, які наче хвилі накочували в свідомості, пані Середа вирішила звернути увагу на свого гостя. Й поки потроху пила каву, вирішила розпочати відсторонену розмову. Тим паче, що була тема, яка її дуже хвилювала.

- Вчора я не спитала. Чи є якісь новини про Олександра Вікторовича. Що взагалі відбулося?

- Ми це з'ясовуємо. Я подзвонив йому вчора, й з огляду на його... кхм... відповідь, його... викрали, - Макс не поспішав виливати інформацію, бо вже зрозумів, що підопічна не байдужа до водія, але на пряме питання не міг не відповісти.

- Викрали? - випросталася пані Середа. - Але як? Хто?!

Максим відвів погляд. Говорити їй про свої підозри, що, можливо, це для того, щоб вплинути на неї, не хотілося. Але викрадачі могли зв'язатися з нею в будь-який момент, тож відкладати розмову рації не було.

- Гадаю, це ті самі люди, які погрожують вашому батькові.

- Але навіщо їм Олександр Вікторович? Погрози ж були спрямовані мені. Навіщо викрадати моїх співробітників? Виходить, що Катя також в небезпеці?

- Швидше за все, це через ваше особливе ставлення до цього чоловіка, - хитаючи головою з боку в бік, відповів пан Кирієнко.