Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук"

39
0
04.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лексикон націоналіста та інші есеї" автора Микола Юрійович Рябчук. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 47
Перейти на сторінку:
перед­мовами.

«Дукля» то­го пері­оду друку­вала не ли­ше заборонених в Украї­ні пи­сьмен­ни­ків, а й пере­кла­дала найці­каві­ших чеських і сло­ва­цьких авторів, а та­кож — пу­блі­ку­вала пере­кла­ди основних доку­ментів «Празької весни». З них бу­ло більш аніж оче­ви­дно, що ніякої «контрреволю­ції» в Че­хосло­вач­чи­ні не бу­ло, а бу­ла досить чесна (і досить наївна, як я зрозумів пізні­ше) спроба збу­дувати щось на зразок «соціалі­зму з лю­дським облич­чям».

Ці доку­менти мали для мене в той час особли­ву цін­ність, оскільки дедалі більше моїх товари­шів поверта­ло­ся з армії з прополіскани­ми мізками, пере­конані на політзаня­т­тях, що інтервенція в Че­хосло­вач­чи­ну бу­ла необ­хі­дною, бо німе­цькі війська на­че­б­то ось-ось мали пере­йти кордон, а зрадни­цький контрреволю­ційний уряд у Празі ось-ось намі­ря­вся їх за­проси­ти.

Моїм на­ступ­ним анти­радя­нським кроком, от­же, стало ви­вче­н­ня чеської і сло­ва­цької мов (сло­ва­цька, ближ­ча, давала­ся значно ле­г­ше). Мета бу­ла зроз­уміла — чи­та­ти кни­жки й пері­оди­ку «Празької весни» в ори­гіналі. Ори­гінали мо­ж­на бу­ло отри­мати не ли­ше від знайо­мих, а й зна­йти де­що в бібліо­те­ці чи навіть у провінційних кни­га­рнях «Дружба», де вкри­ті порохом твори Клі­ми і Го­лу­ба ле­жа­ли поруч із повни­ми зі­бра­н­ня­ми Хо Ші Міна та Цеден­бала.

Совє­ти чо­мусь за­провади­ли додаткову цензуру на кни­жки й пері­оди­ку з Че­хосло­вач­чи­ни аж у серп­ні, уже після то­го, як їхні та­нки оку­пу­вали краї­ну і фа­кти­чно жодне додаткове цензурува­н­ня вже не бу­ло по­трі­бним. Бю­рократи­чна іне­рція й неповорткість совє­тської си­стеми мали свої пере­ваги. Я зга­дав цей забавний факт через три­над­цять років, ко­ли совє­ти точно так само за­провади­ли додаткову цензуру на польські кни­жки і ча­сопи­си аж після то­го, як генерал Ярузельський увів військовий стан і, від­повід­но, жорсткий цензурний контроль. Воісти­ну, кра­ще пізно, аніж ні­ко­ли.

Одне сло­во, не­хай Господь десь там благосло­вить постфа­ктум совє­тських ідео­ло­гів та бю­рократів за їхню тупість і вайлу­ватість. Бо інакше я на­вряд чи прочи­тав би замо­ло­ду Грабала і Ва­цулі­ка, Шкворе­цько­го і Ку­ндеру. І напевно ж не пере­клав би конце­птуа­лі­ста Ла­дісла­ва Новака і не зробив би з йо­го текс­тів га­рну сам­ви­давну кни­же­ч­ку з ілюстра­ці­я­ми Влод­ка Кау­фмана.

Ши­роко рекла­мована на поча­тку 1970-х че­хосло­ва­цька «нормалі­за­ція» мала своїм специ­фі­чним ідео­ло­гі­чним від­повід­ни­ком в Украї­ні чергову нагінку на «украї­нський бу­ржу­а­зний на­ціоналізм». Її ку­льміна­ці­єю стали політи­чні аре­шти 1972-1973 років, масові чи­стки ку­льтурно-осві­т­ніх ін­ститу­цій та подальше закру­чу­ва­н­ня руси­фі­каторських га­йок. Особи­сті контакти між украї­нськи­ми й чеськи­ми та сло­ва­цьки­ми інтелектуа­ла­ми, що нала­годи­ли­ся бу­ли в 1960-х роках, фа­кти­чно урвали­ся. Я практи­чно ні­чо­го не знав тоді про ті контакти, хоча й ро­зумів, що ані «Дукля», ані украї­нські кни­жки зі Східної Сло­вач­чи­ни не мо­гли з’яви­тись у моє­му льві­вському середови­щі без сприя­н­ня украї­нців із Пря­ше­ва, Ко­шиць чи Браті­сла­ви.

Допі­ру те­пер, ко­ли з’яви­ли­ся друком ли­сти і спо­га­ди украї­нських і чеських диси­дентів тої доби, ми мо­же­мо оці­ни­ти не­формальні контакти між Прагою й Киє­вом та, зокрема, ви­значну роль, яку ві­ді­гравали в них Зіна Ґе­ник-Бе­ре­зовська та інші че­хосло­ва­цькі громадя­ни украї­нсько­го походже­н­ня — як ви­хі­д­ці зі Східної Сло­вач­чи­ни, так і на­ща­д­ки украї­нської анти­більшо­ви­цької емігра­ції 1920-х років.

3.

Че­хосло­вач­чи­на бу­ла першим закордоном, який я від­ві­дав під час пере­стройки у 1987-88 роках — щойно мене поча­ли ви­пу­скати із совде­пії. У Празі, де я намага­вся роз­мовля­ти по-чеськи, мене при­ймали за поля­ка. У Браті­сла­ві, де я роз­мовляв по-сло­ва­цьки, мене при­ймали за югосла­ва. Ні­хто не подумав чо­мусь, що я украї­нець, або совет, або, боронь Бо­же, росі­я­нин. І тих, і тих у совє­тській армії, ко­тра ви­зволя­ла че­хів від че­хів, бу­ло чи­мало. Я теж міг там бу­ти, ко­ли б народи­вся на кі­лька років рані­ше. Бог убе­ріг мене від ці­єї особи­стої га­ньби, але не від га­ньби на­ціональної.

Я завів собі трохи друзів у Празі та Браті­сла­ві і привіз для них ці­лу торбу «під­ри­вної» лі­те­ратури — то­му що це був справді рі­д­кі­сний і ду­же коро­ткий пері­од в історії, ко­ли політи­чний ре­жим у моїй краї­ні вияви­вся по­ступові­шим і лі­бе­ральні­шим, ніж у їхній. Ми пи­ли пи­во у Празі і біле вино в Браті­сла­ві, і я оповід­ав ко­ле­гам не­ймовірні ре­чі про текс­ти, які в нас друку­ють ці­лком ле­га­льно, і теми, які об­говорю­ють ці­лком від­кри­то, і масові акції, що їх проводять без владних до­зволів і поліцій-них ре­пресій. Мої друзі хо­ті­ли, щоб пере­стройка ді­йшла і до них, і я запевняв, що ді­йде, — бо то був справді час вели­ких споді­вань і обнадійли­вої східноє­вропейської со­лі­дарності, не зруйнованої ще ци­нізмом ши­раків-шредерів та інших фе­ргой­ґе­нів.

І ко­ли пере­стройка та­ки через рік ді­йшла до Праги, вона вияви­ла­ся та­кою ж вели­кою, га­рною і не­ймовірною, як і пере­мо­га їхньої хокейної збі­рної 1969 року. То бу­ла справді оксами­т­на револю­ція, м’яка твердість, си­ла сла­б­ких. І, як тоді, я знову від­чув се­бе на коро­тку, але не­ймовірно ща­сли­ву мить — че­хом. Сло­ваком. Нім­цем. Угорцем. Бо­лга­ри­ном.

А не­вдовзі, на поча­тку гру­дня, мені ви­пало по­їхати з ко­ле­гою-жу­рналі­стом до Варшави. Ми до­мови­ли­ся про інтерв’ю з Адамом Мі­хні­ком у ньо­го вдо­ма. Господар, однак, затри­му­вався. Йо­го дружи­на приго­ща­ла нас ча­єм і пере­про­шу­вала: «Адась ось-ось при­йде». І він справді при­йшов, ба вле­тів до покою, під­стрибу­ю­чи, нетя­мля­чи­ся від ща­стя і горла­ю­чи остан­ню новину, якої ми всі чекали: «Wypierdolili Causescu!»

Це бу­ла одна з найсві­тлі­ших хви­лин йо­го жи­т­тя, одна з най-запові­т­ні­ших мрій, що збули­ся, — пере­мо­га йо­го команди над нездо­лан­ним мон­стром, трі­умф си­ли сла­б­ких над без­си­л­лям си­льних. Він був у ту мить руму­ном, і ми — теж.

Я справді не знаю, як бага­то руму­нів, сло­ваків, че­хів почу­вали­ся украї­нця­ми у три­во­ж­ні дні Помаранче­вої револю­ції. І як бага­то з них почу­ваю­ться сьо­годні [2008] грузи­нами. Я ли­ше знаю, що Європа існує там, де існує почу­т­тя со­лі­дарності. Я ба­чу її у Варшаві, Вільню­сі, Ри­зі, Тал­лі­ні. І мені від­чайду­шно хоче­ться ві­ри­ти, що вона ще десь же­вріє у Бу­дапе­шті, Празі та Браті­сла­ві.

Але навіть як­що вона вже заги­ну­ла там, як у Старій Європі, від ду­ше­вно­го і вся­ко­го іншо­го ожи­рі­н­ня, я все одно не жа­лкую, що був сво­го ча­су угорцем, руму­ном і че­хосло­ваком.

2008

Як і чо­му (по­при все) я ли­шаюсь «че­хосло­ваком»

Після­мова 2018 року

Десять років то­му си­нди­кат європейських ку­льтурних жу­рналів Eurozine по­просив мене напи­сати для їхньої інтернет-пла­т­форми есей до 40-лі­т­тя совє­тсько­го вторге­н­ня в Че­хосло­вач­чи­ну. Я опи­сав як умів свій то­гоча­сний досвід, пов’язаний із подія­ми (чи, рад­ше, пере­жи­ва­н­ням подій), — досвід 15-лі­т­ньо­го хло­пця. А та­кож — свої новоча­сні, більш-менш дорослі ре­ф­ле­ксії на тему східноє­вропейської со­лі­дарності чи, як би це менш патети­чно окреслив Ва­ц­лав Га­вел, «си­ли сла­б­ких».

Есей був опублі­кований у травні-2008 — за три міся­ці до сорокалі­т­тя совє­тсько­го нападу на Че­хосло­вач­чи­ну і за неповних три міся­ці до так само без­це­ремон­но­го нападу ті­єї самої

1 ... 10 11 12 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лексикон націоналіста та інші есеї, Микола Юрійович Рябчук"