Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

в замку запанував дивний гомеостаз, пронизаний взаємною недовірою. Всі гості сіли вечеряти разом з господарем дому, економом, дочками фон Тальфінгенів і кількома фрейлінами, яким вдалося вижити. Парадоксально, але всі три групи, здавалося б, несхожі й ворожі, сподобалися одна одній. Голландці любили богословські та алхімічні суперечки з монахами, до яких із цікавістю прислухався й сам граф, який певною мірою цікавився наукою. У свою чергу, Ерікссон, підтверджуючи підозри, що він не може бути рядовим ад'ютантом, виявився відмінним компаньйоном і чарівним джентльменом, який підкорює серця як співрозмовників, так і співрозмовниць. Навіть найманець Краузе, який ніколи не залишав вчених і, мабуть, був пов'язаний з ними контрактом, здавалося, розслабився і іноді розповідав воєнні історії. Проте в повітрі витала загрозлива аура конфлікту інтересів. І коли сварливий граф крадькома глянув на гостей, то виразно побачив, що вони, прикриваючись веселістю й вимушеною приязню через те, що проти волі їх замкнули в одному місці, дивляться один на одного вовком . Вони зберігали вигляд вишуканості та цивілізації, за винятком того, що, очевидно, ніхто не збирався здаватися й залишати замок без Катаріни. А та сиділа посередині столу, сміялася з жартів Ерікссона, уважно слухала вчених і, як молодша донька, демонструвала свої перламутрові зуби, ще дівочу постать, довге світле волосся й задертий ніс, не маючи жодного уявлення про те, що насправді що відбувається навколо неї.

Гірше було внизу, у стайнях, казармах, на подвір'ї, біля колодязя і всюди, де вешталися озброєні ченці, шведські драгуни та вестфальські найманці. На щастя, солдати без жодних вагань послухалися Ерікссона, який притлумив свої гарячі голови, найманці мали свою осторогу у вигляді Краузе, а домініканці – якщо не бачили можливості навернути єретика чи вказати на чийсь гріх – віддано самим собі для роздумів над теодицеєю[8]. Завдяки цьому обійшлося без кровопролиття. І все–таки бійки та сварки були звичайною справою, наприклад, коли шведи та найманці почали ґвалтувати дівчину з конюшні, якій прийшли допомогти монахи, або коли монахи та найманці намагалися відібрати у шведів хліб, який ті привезли на возі — одні стверджували, що хліб крадений і їсти його не годиться, а інші просто хотіли нажертися

Атмосфера в замку, який ще кілька місяців тому був оазою спокою в океані воєнного божевілля, з кожним днем ??ставала все густішою. Тим часом граф не знав, що робити. Йому було зрозуміло, що він не віддасть свою доньку ні шведським шахраям, ні голландським шахраям, ні єретикам–католикам – тому він дурив усіх, поперемінно роблячи делікатні натяки та відкриті заяви, які наступного дня відкликав. Він також не розповів докладно жодній стороні про листопадовий кошмар. Граф Даніель мав велике бажання натравити одна на одну всі три компанії, що не було б особливою проблемою, але він боявся, що тоді весь замок піде димом.

Коли йому хотілося зазнати хвилинку спокою, він виходив на терасу, де було надто холодно, щоб за ним гналися Ерікссон, Ельзевейр чи Тіленхайм. Тоді він міг відпочити. Вірніше, міг би, якби не лаявся і не тупав. І лаявся, і тупав, якби від того могла закінчиться війна і вся ця незрозуміла історія.

РОЗДІЛ II

Він витер рота. Незважаючи на довірені йому місії і посади, як добрий католик і вірний слуга Божий, він намагався не судити, залишатися смиренним і не звеличуватися над ближнім. Але в цих обстановках це було непросто.

Представницька зала імператорського замку в Нюрнберзі виблискувала сяянням свічок від декорованих канделябрів, які замінили автентичні, які нещодавно пограбували шведи. Домінік Ібаньєс де Еркісіа сидів на чолі розкішно накритого столу й обережно щипав свого рябчика, з’їдаючи лише стільки, щоб вгамувати голод. Дехто з