Читати книгу - "Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук"

Роздумуючи про такі загальні речі, я, насправді, вихлюпував свої почування. Ці молоді дівчата, такі одверті й безсоромні, згладжували гострі кути в моїй свідомості, збуджували тугу за красою, за молодістю, і відкривали мене до звуків життя.

Я простояв би цілу ніч у такому мрійливому стані. Та несподівано з ріки виринула гарненька дівчина, вибігла на берег і, витираючися рушником, усміхнулася до мене. Вона була одною з тих без ліфчиків. Її пухкеньке тіло парувало молодістю. Дівчина мені справді подобалася, і я відповів на її усміх низьким поклоном. Дівчині подобався мій блазнюватий жест. Вона розсміялася і підійшла до мене.

— Добрий вечір! — привіталася.

— Не тільки добрий, а просто чудесний!

— А чому ви не купаєтеся?

— Бо не вмію плавати й не маю охоти топитися.

— Я вас навчу!

— Топитися чи плавати?

Дівчина розсміялася:

— Почнемо з того, що вам легше виходить.

— Наскільки я мав нагоду переконатися, мені найлегше виходить топитися.

— То ще не найгірше, матимете приємну смерть в обіймах хвиль.

— Ні, спасибі. Я волів би мати приємне життя в твоїх обіймах.

— Це можна влаштувати. А чому ви стоїте зодягненим?

— Бо соромлюся показувати своє тіло.

— Хіба воно таке погане?

— На мою думку, так.

— Ваша думка може бути необ'єктивною.

— Я людина з філософським нахилом, тобто до великої міри об'єктивна. Принаймні намагаюся бути об'єктивним.

— Давайте я сама переконаюся! — вона вхопила мене за руку й потягнула під кущ.

Як добре вихований джентльмен, я не ставив опору. Вона стягнула з мене сорочку, штани й підштаники, — і я стояв, мов агнець Господній, перед її осудом.

— Що ви комплексуєте? Ваше тіло гарне, — сказала захоплено дівчина.

— Яке там гарне! — обурився я. — Худе, як мотовило. Нема в мене ані серйозного пуза, як бачите, ані мускулів, ні волосся на плечах.

— Сучасні жінки не захоплюються такими властивостями в мужчин. Вони люблять аскетично-інтелектуальних типів.

— Та я таким і є! — скрикнув я, захоплений самим собою.

— Тому я й потягнула вас під кущ.

Я був одуховлений і, одночасно, сердитий на себе. Через незнання оцих самозрозумілих істин, які дівчина відкрила мені, я в минулому тратив так багато нагод з молодими дівчатами.

Але терпець дівчини урвався, — вона не мала найменшої охоти продовжувати дискурс зі мною. Та й я давав перевагу фізичному діалогу в такій винятковій ситуації. Тож, коли вона кинулася мені на шию, я дуже радо піддався її насильству і зсунувся з нею на великий рушник, який вона раніше простелила на траві.

Дівчина не прикидалася, а справді захоплювалася моїм тілом, — пестила його, обціловувала, злизувала з нього міцний запах поту. Та найбільше любувалася моїм напрученим членом. Але в цьому не було нічого дивного, бо член у мене гарний, пещений не одними руками.

Нема нічого благороднішого за дівоче тіло; особливо прекрасною є та мить, коли всім єством входиш у те пухкеньке, свіже й молоде тіло і втрачаєш себе в ньому. Вона в усіх існуючих стилях і з усіх боків віддавалася мені, і я до ранку не міг прийти до притомности.

На обрії починало розвиднюватися, і ми нарешті вийшли одне з одного. Зрозуміло, що в мене не було ніякої охоти повертатися тепер додому, до Аліси. Тож ми закуталися в рушник і солодко заснули.

Прокинулися щойно вполудне, відчуваючи дошкульний голод у шлунках.

Дівчина мала кілька бутербродів і пляшку пива, тож ми накинулися на них, мов голодні вовки. Підкріпившися, дівчина вилізла на мене й енергійно взялася робити зарядку. Вдоволившися, кинулася в ріку, щоб охолодитися й поплавати. Повернувшися, знов вилізла на мене й почала зарядку. Коли вона ще раз кинулася в ріку, щоб поплавати, я потихеньку зодягнувся і зник із пляжу.

Я пішов геть не тому, що дівчина не подобалася мені. Зовсім ні. Вона дуже мені подобалася. Проблема була в тому, що моя мужеськість почала катастофічно падати, і я боявся, щоб не здискредитувати себе в очах дівчини.

Я повертався додому втомлений, голодний, але піднесений на дусі. Провівши з цією молоденькою дівчиною цілу ніч і майже цілий день, я сам омолодів і наповнився надіями. Не все ще минуло. Не все ще прожито. Не все було позаду. Марево старіння відсунулося геть на окраїни свідомости, і переді мною маячило життя, залюднене молодими дівчатами. Мене наче просвітило. І я збагнув, що за своїми широкозадими, грудастими й літніми жінками я світу Божого досі не бачив.

Та коли я зайшов до свого мешкання, то відразу усвідомив, що Аліси не було вдома. Лють виповнила мою свідомість і випхала мрії про молодих дівчат в найтемніші закутини. Я вибіг з мешкання й пішов шукати її.