Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джозеф Антон 📚 - Українською

Читати книгу - "Джозеф Антон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джозеф Антон" автора Ахмед Салман Рушді. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 218
Перейти на сторінку:
новій великій школі на уроці латини, в нього виникло запитання: «Який же це Бог може жити у настільки огидній споруді?» За мить він уже мав відповідь: очевидно, жоден Бог, який поважає себе, не житиме там, отже, Бога нема, навіть Бога з поганим архітектурним смаком. По закінченні уроку латини він вважав себе вже затятим атеїстом і на перерві рішуче покрокував до шкільного буфету й купив собі сандвіч із шинкою. Того дня м’ясо свині вперше торкнулася його вуст, а неспроможність Всевишнього завдати йому смертельного громового удару лишень підтвердила його давні підозри: там нема ніякого громовержця.

Протягом цілого семестру він репетирував з рештою учнів школи у тій капелі хор «Алілуя», готуючись до виступу з професійними солістами в повній постановці «Месії». Він брав участь в обов’язкових заутреніх і вечірніх (він відвідував Кафедральну школу в Бомбеї, тож тепер йому бракувало відваги встати й відмовитися від невмілого бурмотіння християнських молитов), оскільки не міг заперечити свого уподобання славословів, музика яких наповнювала його серце піднесенням. Проте не всіх славословів; наприклад, йому не подобалося співати поглянь на дивний хрест/ на ньому слави Цар помер; але самотній хлопець зворушувався до глибини душі, коли його просили заспівати Ніч темна, а я далеко від дому/веди мене, Господи, далі. Дуже любив співати славослов «О прийдіте, всі ви вірні» латиною, що якимсь чином виривав релігійне жало з цього: venite, venite in Bethlehem[9]. Любив «Залишайся зі мною» тому, що цей гімн співав стотисячний натовп на стадіоні «Вемблі» перед фінальним матчем на кубок Англії, а славослов, який він про себе називав «географічним гімном» «День, Господи, Тобою даний вже хилиться до заходу» викликав у нього велику світлу тугу за домом: нам сонце велить відпочити, і будить/ всіх тих вже під західним [тут він вставляв слово східним] небом. Мова невіри відчутно бідніша за мову віри. Зате принаймні музика невіри потрохи почала зрівнюватися з музикою віри, тож коли він ішов по своєму юнацькому житті, а золота епоха рок-музики забивала його вуха улюбленими звуками з  I-can’t-get-no, hardrain’s-a-gonna-fall, try-to-see-it-my-way, а також da doo ron ron[10], то навіть гімни дещо втрачали свою силу і вже аж настільки не могли його зворушити. Проте в капелі залишилось багато чого, що могло сколихнути душу начитаного невіруючого: меморіальні дошки на честь Метью Арнольда і його нетямущого війська, що ночами вчиняло наскоки, та Руперта Брука, вбитого укусом комара, коли він боровся саме з таким військом, полігши на одному із закутків чужинського поля, що навіки стало Англією[11]; а понад усе камінь на честь Льюїса Керолла із силуетами Танніела[12], що кружляли навколо чорно-білих мармурових країв у... ну, у чомусь такому як... кадриль. «І не хочу, і не можу, і не танцюватиму, — співав він про себе. — І не хочу, і не можу, і не танцюватиму». Це був його особистий славослов самому собі.

Перед закінченням Раґбі він скоїв нечувану річ. Усім випускникам школи дозволялося влаштовувати «навчальні розпродажі», на яких вони продавали свої старі столи, лампи й таке інше вживане причандалля молодшим хлопцям за невеликі гроші. Він почепив оголошення про проведення аукціону на дверях своєї кімнатки, вказавши скромні стартові ціни, й чекав покупців. Більшість навчальних речей, виставлених на продаж, значною мірою вже зносилися; проте він мав червоне крісло, цілком нове, коли його купував тато. Крісло, на якому сидів лишень один учень, до того ж у чудовому стані, було всіма бажаною рідкістю на навчальних розпродажах, тож привабило серйозних покупців. Під кінець залишилося два найенергійніші хлопці: один з молодших учнів, який прислуговував йому, такий собі П.А.Ф. Рід-Герберт, відомий як Рудь Герберт, невисокий очкастий черв’ячок, який дещо героїзував його, а також трохи старший хлопець на ймення Джон Таллон, чий будинок стояв на Бішопс-авеню, себто в ряду мільйонерів північного Лондона, тож, зрозуміло, міг дозволити собі заплатити більше.

Коли ціна перестала підніматися, то найвищою запропонованою ціною виявилася ціна Рід-Герберта — близько п’яти фунтів стерлінгів, і тут йому в голову прийшла ця жахлива думка. Він потайки попрохав Джона Таллона запропонувати значно вищу ціну, щось близько восьми фунтів, і пообіцяв, що не вимагатиме цієї плати, якщо така ціна залишиться остаточною. Тоді на діцах він урочисто заявив Рудю Герберту, що знає майже напевно, що його заможний суперник Таллон готовий заплатити навіть дванадцять фунтів стерлінгів. Він побачив, як перемінилося обличчя Рудя Герберта, помітив його розгубленість і закинув вудочку. «Якщо даси мені, скажімо, десять фунтів уже зараз, то я припиняю торги і оголошую крісло проданим». Рудь Герберт занервував. «Це вже немалі гроші, Рушді», — сказав він. « А ти подумай, — відповів Рушді великодушно, — поки молитимешся».

Коли діци закінчилися, Рудь Герберт таки проковтнув приманку. Рушді, як той Макіавеллі, усміхнувся підбадьорливо. «Чудовий вибір, Рід-Герберт». Він холоднокровно змусив хлопця заплатити вдвічі більше, хоча його пропозиція і так було найвищою. Червоне крісло мало нового власника. Ось якою виявилася сила молитви.

Це сталося навесні 1965 року. Дев’ять з половиною років потому під час виборчої кампанії у жовтні 1974 року він увімкнув телевізор і побачив тільки кінець промови кандидата від крайнього правого, расистського, фашистського, нестямно антиіміґрантського Британського націо-нального фронту. На екрані висвітилося прізвища кандидата. Ентоні Рід-Герберт. «Рудь Герберт! — вигукнув він перелякано. — О Боже, я створив нациста!» Все одразу стало на свої місця. Рудь Герберт, пошившись у дурні і витративши надто багато грошей через віроломство безбожного чорномазого, проніс гірку лють крізь нице своє дитинство у ще ниціше доросле життя, а тоді став політиком-расистом, аби помститися всім чорномазим, незважаючи на те, мають вони на продаж чи ні червоні крісла за завищеними цінами. (Але чи це той самий Рід-Герберт? Їх могло бути двоє? Ні, подумав він, це таки він, той П.А.Ф, і ніхто інший.) У 1974 році Рудь Герберт на виборах одержав 6 відсотків голосів у Східному Лестерширі, себто від загальної кількості 2 967 голосів у всьому виборчому окрузі. У серпні 1977 року він знову балотувався на додаткових виборах у виборчому окрузі Бірмінгем-Лейдівуд і зайняв третє місце, випередивши кандидата від Ліберальної партії. На превелике щастя, він востаннє піднімався на такий високий рівень.

Mea culpa, думав продавець червоного крісла. Меа махіма culpa[13]. У правдивій історії його шкільних днів завжди багато самотности й трохи смутку. Також залишиться на ньому ця пляма; цей незадокументований, неспокутуваний злочин.

На другий день свого перебування в Кембриджі він пішов на зібрання

1 ... 10 11 12 ... 218
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джозеф Антон"