Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

    – Я ж не вбивця! І я також ходжу під кримінальним кодексом!

 – Тоді, може, витягнете його з мене в наукових цілях? Напевно, ви проводите різні експерименти!

  – Але, для цього, немає жодних об'єктивних причин!

  – То знайдіть у нього якісь потворності чи вади розвитку!

  – А потім з'ясується, що в нього їх не було, і якої думки всі будуть про мене? Ви хочете мене підставити?

   – Ні, лікарю, що Ви? Але, я прошу Вас, знайдіть спосіб, як мені позбутися його!

  – У будь-якому випадку Ви повинні доносити його хоча б до п'яти з половиною місяців. Тоді ми зможемо зробити заливку та викликати штучні пологи. Але, Ви повинні дати мені розписку про відсутність подальших претензій.

   Іра замислилась. Вона не була юристом, але розуміла ризик можливого майбутнього шантажу. Однак, ця лікарка не знала, що Ірина збиралася відразу ж після інституту виїхати до Франції. Тож захоче потім шантажувати – нехай шукає вітру у полі!

   – Добре, я дам розписку, – зважилася вона.

   – Тоді вчинимо так. Вам потрібно доходити ще півтора місяці.

   – Я все зроблю, – кивнула Іра.

   У наступні дні вона намагалася їсти, якомога менше, стала носити більш вільний одяг і почала скаржитися одногрупникам, що в неї знайшли вегето-судинну дистонію, тому скаче тиск і через це їй часто погано. На медфакультеті така брехня явно б насторожила студентів, але вони ж навчалися на фізматі! Тому погане самопочуття Іри тепер не викликало ні в кого підозр. Слава Богу, що час пологів припав на довгі травневі вихідні.

  Лікар офіційно зареєструвала їх у відділення, щоб пологи не вважалися «підпільними», розписала історію породіллі, що у тієї зненацька почалася мимовільна родова діяльність.

    Далі вона зайнялася суто професійною діяльністю. Коли плід народився, акушерка засмученим тоном сказала:

    – Хлопчик! Хочете подивитися?

    І піднесла пластмасовий таз, у якому лежало маленьке тільце, розміром із крихітну ляльку. Ручки та ніжки були тоненькими і тремтячими.

    – Ні, - відвернулася, зі здриганням, Ірина. – А що ви з ним далі робитимете?

    – Нічого. Просто лишиться тут.

    – Скільки?

    – Поки …

    – Поки що?

   – Ну, … Ви ж розумієте, виходжувати такого маленького ніхто не буде. Хоча, у столиці описані поодинокі випадки виходжування таких плодів, – зауважила лікарка.

    Вона ще раз допитливо подивилася на Іру, і вийшла з пологової зали. Ірину вивезли до палати і більше не турбували. Ускладнень у тої не було, і на другу добу після пологів її виписали.

   Але декількома хвилинами пізніше лікар повернулася до пологової зали і передала колезі тільце глибоко недоношеного плоду. Тієї для дисертаційної роботи терміново знадобився саме такий об'єкт дослідження. Тому В'ячеславу дуже пощастило, що він залишився живим. 

   Його помістили в спеціальну кювезу, тримали там і годували до дев'яти місяців, поки він не набрав потрібної ваги і зросту, і всі інші ознаки життєздатного немовляти. Виконавши повний генетичний аналіз випробуваного, дисертант встановила, крім феноменальної живучості, деякі виняткові характеристики в генотипі дитини.

   Вона так захоплено розповідала вдома про об'єкт свого дослідження, що її чоловік, який тоді працював у Центрі, вирішив продовжити досліджувати його там. Дитину назвали по батькові та прізвищі горе-матусі, і все його дитинство та юність пройшли у Центрі.

    Волею долі, через десять років, Ірина В'ячеславівна, тепер уже – Гуріна, знаменитий вчений, отримала запрошення Центру повернутися на Батьківщину та очолити роботу його наукового сектору. Зваживши всі “за” і “проти”, а також обіцяну зарплату, яка перевищувала її французьку, вона приїхала сюди на роботу. Благо, що з чоловіком, який колись вивіз її до Франції, вони кілька років тому розлучилися.

   Потрапивши на роботу й ознайомившись із співробітниками та підопічними, вона звернула увагу на симпатичного молодика, який носив її дівоче прізвище. До речі, ім'я в нього збігалося з ім'ям її батька. Звичайно, страшне припущення про те, що він міг бути її сином, обурило на деякий час її спокій. Але, потім, після довгих роздумів і спогадів, вона заспокоїлася і поставила собі запитання – яким чином її гіпотетичний син, залишений помирати в пластмасовому тазі пологового будинку, міг би вижити і опинитися тут? І чи не стежили, у такому разі, за нею? Тоді, з якою метою?

    Вона знову почала сумніватися і на якийсь час втратила спокій. Хіба можуть статися такі збіги? Як математик, вона добре знала теорію ймовірності і розуміла, що шанси на те, що мати та покинутий син виявляться в одному місці, були нікчемними. Але, вони таки були.

    Тому, при черговій перевірці здоров'я співробітників вона вилучила у В'ячеслава кілька крапель крові для дослідження ДНК. Яке ж було її здивування та обурення, коли вона переконалася, що він таки доводився їй сином. Це була конкретна підстава!

   Тепер виникало питання: кому було вигідно підсунути їй таку свиню? Її вирахувала гінеколог і вирішила шантажувати? Але, як їй це вдалося? Відразу після приїзду до Франції вона вийшла заміж і змінила прізвище.