Читати книгу - "Київська Русь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На відміну від прибережних районів Західної Європи, куди нормани прямували у великій кількості, Русь не знала настільки інтенсивної їх експансії. Географічне розташування Північно-Західної Русі не давало можливості норманам несподівано нападати на міста і захоплювати їх. Що стосується глибинних районів східнослов’янських земель, то тут труднощі були ще більшими. Проникнути непоміченими по системі рік і волоків до Смоленська, Чернігова чи Києва варяги практично не могли.
І все-таки варяги на Русі були. Завдання сучасних дослідників полягає не в тому, щоб якось замовчати цей очевидний факт чи, навпаки, оголосити його визначальним у розвитку руської державності, що до цього часу має місце в західній історіографії, а в тому, щоб об’єктивно розібратися в цих фактах і дати їм правильне тлумачення. Тут істориків очікують труднощі, і вони їх далеко не завжди успішно долають. Основна проблема полягає у відсутності якісних писемних джерел. Скандинавські саги позначені виразними фольклорними традиціями і, до того ж, “страждають”, що цілком природно, норманською позицією. Дуже збіднілими, а іноді і перекрученими до невпізнання, виявилися повідомлення “Повісті минулих літ” після її редагування прибічниками Мстислава Володимировича. Більш об’єктивний археологічний матеріал, але використання його ще й досі є чисто ілюстративним.
Норманізм як наукова течія має давні корені. Народився він у Росії в XIX ст., а вже згодом був підхоплений історіографією західних країн, де й прижився. У цій праці, напевно, нема необхідності вдаватися до історіографічних подробиць, тим більше, що сучасні дослідники проблеми варягів на Русі і самі відмежувалися від багатьох крайнощів старої норманської школи. Від крайнощів — так, але не від концепції загалом. Щоб ясніше уявити собі позицію неонорманістів, необхідно навести хоча б деякі висловлювання і положення.
Герберт Янкун: “Північноєвропейські варяги, звані на сході норманами, були тут (на Русі. — П.Т.) не тільки як купці, а також і як воїни, які повинні були охороняти довгий шлях за допомогою системи укріплень. Так, можна припускати тут картину панування шведських норманів за допомогою головних опорних пунктів Новгорода, Києва і системи інших укріплень”. Щодо чорноморської торгівлі варягів, Г.Янкун стверджує, що вона велася здебільшого товарами, що забирались як данина у підкорених слов’янських племен[91].
Гюнтер Штокль: “Сприятливих імпульсів цьому (державному. — П.Т.) розвитку надали, безперечно, шведські варяги і їх панування на Русі... Ця перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише одним елементом серед багатьох, однією історичною силою серед багатьох. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як і руська історія без варягів”[92].
Мартен Стенбереер: “У Києві, як і в інших шведами заснованих місцевостях на Русі, шведська гегемонія тривала тільки короткий час. Їх торгівля була необхідна насамперед їм самим, їх панування над деякими пунктами на великих ріках було тільки епізодом в житті руського народу”[93].
Рудольф Портнер: “Вони (вікінги. — вели тривалі війни проти Франції і англосаксонського королівства, вони заснували філіали держав у Середземномор’ї, створили Київську імперію на Русі”[94]. І далі: “Ця східна країна (східні слов’яни. — П.Т.) без кордонів і горизонтів була нездатна до власного управління і створення державного ладу, так що нормани повинні були прийти для того, щоб ці джунглі організувати і дисциплінувати їх жителів”[95].
Фібула черепаховидна. X ст. Село Шестовиці на Чернігівщині
Торстен Капелле: “На Русі є цілий ряд важливих пунктів, які, принаймні, своїм походженням зобов’язані вікінгам. Так, можна назвати Стару Ладогу, що була протягом всього IX ст. значною мірою скандинавською.
У давньому Новгороді вже перед виникненням власне середньовічного міста, як свідчать знахідки, жили шведи... У Гньоздові біля Смоленська є численні поховання вікінгів з характерними шведськими прикрасами і озброєнням... Головним пунктом діяльності північних людей є старий Київ, на проживання скандинавів у якому окрім хроніки Нестора вказують археологічні знахідки”[96].
Ерік Граф Оксенстієрна: “Місто Новгород було столицею вікінгів. Під чорноземом товщиною 14 метрів знаходиться археологічний шар першого шведського поселення. У Смоленську розкопано найбільше скандинавських поховань. Однак тут знаходять і багато слов’янського матеріалу... В Києві розкопано чимало могил із шведським матеріалом. Такі могили виявлено також у Чернігові. Археологи розкопали поселення вікінгів в інших районах — Ростові, Суздалі, Муромі. Вікінги становили лише частину населення”[97].
Серед дослідників 60 — 70-х років XX ст. особливо треба виділити позицію колись одного з найбільш переконаних прибічників норманізму Холгера Арбмана. В монографічній праці, присвяченій історії вікінгів, досить чітко простежується деяка роздвоєність його переконань. З одного боку, він, як і раніше, стверджував, що шведи, просуваючись на схід і південь, підкорили собі місцеве, переважно слов’янське, населення і дали йому політичну організацію. З іншого — був збентежений невеликою кількістю скандинавських знахідок у давньоруських містах. Розповівши про розкопки Новгорода, Х. Арбман відзначив, що скандинавського матеріалу там мало: овальна брошка X ст. і кілька кільцевих брошок — це все, що вказує на контакти із скандинавами. У Києві археологічних свідчень скандинавських поселень немає до X ст. Однак, щоб не розлучатися з ілюзією шведського політичного пріоритету на Русі уже в IX ст., Х. Арбман висловив припущення, що, можливо, ранні матеріали скандинавів у цих містах ще не знайдені[98].
Фібула черепаховидна. X ст. Село Шестовиці на Чернігівщині
Практично всі історики, які стверджують велику роль скандинавів у формуванні Київської Русі, як основне джерело використовують “Повість минулих літ”. Це логічно. Руський літопис справді містить виграшні для їх точки зору дані. Про те, як і в який час вони були туди внесені, ніхто не говорить. Х. Арбман, щоправда, назвав розповідь літопису Нестора ненадійним джерелом про початок експансії шведів на схід, але не тому, що вона вигадана невідомим редактором Мстислава Володимировича, а тому, що виявилась неповною. У ній нічого не сказано про час до Рюрика[99].
Особливо великою популярністю користувалася стаття літопису про призвання варягів. “И изъбрашася 3 братья с роды своими, пояша по собѣ всю русь, и приидоша, стариший Рюрикъ, сѣде Новѣгородѣ, а другий Синеусъ, на Бѣлѣ-озерѣ, а третий Изборьсте, Труворъ”[100]. Два брати, як це вже доведено, виявились міфічними, власне, домислом літописця, який погано знав шведську мову. Синеус (Sine hus) означає “свій рід”, а Трувор (Thruvoring) — “вірна дружина”. Не все ясно і з Рюриком. Історичність його не підлягає сумніву, але етнічна приналежність і роль в руській історії ще потребують визначення.
Понад сто років
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.