Читати книгу - "Гнилоби, S Batura"

— Про це не хвилюйтеся, тут ціла наука, — закрутив гнилоб і миттю опинився поруч із директором. 

«Буль-буль-буль» — коричнева рідина так і наповнила чарочку. 

— Пийте, дорогий Скверику, — змахнув рукою незнайомець. 

— А ви не будете? — здивовано запитав начальник. 

— Буду, — кивнув гнилоб і відпив прямо з пляшки кілька ковтків. 

Оригінальний підхід стимулював директора спустошити свою тару і занюхати спиртне рукавом піджака. 

— Ось це я розумію, справжній чоловік. Сорок градусів та без закуски! — похвалив візитер. 

І перейшов знову до справи, поставивши коньяк на стіл: 

— Тож є потреба збудувати ресторан замість водокачки з шикарним краєвидом на Дніпро. Гостям сподобається, гроші потечуть рікою, — навіть замріявся гнилоб. — Подібного ще в парках немає.

— Річкою? — засмикався на кріслі начальник. — А... 

Він спробував зібратися з думками про те, як просунути свій шкурний інтерес. Віртуоз поруч знову випередив: 

— Про це забудьтеся, — сказав, ніби відрізав гнилоб. — Рішення має бути добровільним, інакше нецікаво. Просто зробіть добру справу для чесних забудовників. 

Незнайомець знову розтяг губи, тільки цього разу вийшло щось дивне. 

— Добру справу, — не міг втиснути подібне до своєї продажної системи координат пан Скверик. — Але там же гроші річкою і без мене... 

— Зрозумів! — вигукнув гнилоб і, схопившись за пляшку, додав: — Добрі справи без коньяку не робляться. 

«Буль-буль-буль» — кришталева чарочка зажевріла рідиною. 

«Глоть!» — коньячок опинився у шлунку начальника, який повторив ритуал з рукавом. 

І як справжній мужик, зажадав: 

— Хочете добровільного рішення — діліться. Інакше нічого не підпишу.

— Значить, ось так? — примружився гнилоб. 

— Так, — роздухарився пан Скверик і потягся за пляшкою. — Що мені ваші міністри? Чим я гірший? За п'ять років на посаді натаскав добра — дівати нікуди. А валюти-то скільки, сплю, як на матраці. 

Чоловік видав одкровення і набулькав собі ще коньячку. 

— Так і передайте нагору, — тицьнув він пальцем у стелю, — добровільно тільки дурні водокачки роздають. А я хіба схожий на такого? 

Злегка захмелілий бовдур вилупився на гнилобу, в якого обличчя стало ще мертвіше, ніж раніше. 

— Ха-ха-ха! — щиро пирснув сміхом директор і додав: — Ви схожі на труп. Ніколи таких безглуздих фізіономій не бачив. 

Він потягнув стопку до рота, але повернути її на стіл уже не судилося. Ображений довгорук розмахнувся і з одного удару забив кришталь зухвальцю в горлянку. 

— Хр-р-р... — на весь переговорний зал захрипіло змертвіле тіло з очима на викот. 

— Папери! — закомандував убивця колезі. 

— Момент. 

Не встигла пролунати відповідь, як другий гнилоб уже дістав документи з валізки і виклав їх перед людиною, яка ще тремтіла в конвульсіях. Як не дивно, рука пана Скверика поставила потрібний підпис і гнилоб ще раз ударив по чарці. 

Хрип остаточно припинився, а живодери зникли, наче їх і не було.