Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 122
Перейти на сторінку:
в якій вмерли всі бажання миру, все б зрушилося ще раніше, ніж він пояснив би саме діло, і в один голос заговорило б до нього: «Не вимовляй слів, чуємо і без них святу правду твоєї Церкви!»

IX

Про те саме

(З листа до гр. О.П. Т…..го)[27]

Зауваження, нібито влада Церкви від того в нас слабка, що наше духівництво мало має світськості й вправності поводження в суспільстві, є такою ж дурницею, як і твердження, нібито духівництво у нас взагалі відсторонене від усякого доторку до життя статутами нашої Церкви і зв’язане в своїх діях урядом. Духівництву нашому вказані законні й точні межі в його стосунках зі світом і людьми. Повірте, що коли б стали вони зустрічатися з нами частіше, беручи участь у наших щоденних зібраннях і гульбищах чи входячи у сімейні справи, — це було б недобре. На духовного чекає багато спокус, набагато більше навіть, ніж на нас: якраз завелися б ті інтриги в домах, в яких звинувачують римо-католицьких попів. Римо-католицькі попи саме від того зробились поганими, що занадто зробились світськими. У духівництва нашого два законних поприща, на яких вони з нами зустрічаються: сповідь та проповідь. На цих двох поприщах, з яких перше буває тільки раз чи два на рік, а друге може бути кожної неділі, можна зробити дуже багато. І якщо тільки священик, бачачи багато поганого в людях, умів до часу мовчати про нього і довго розмірковував у собі самому, як йому сказати таким чином, аби всяке слово дійшло прямо до серця, то він уже скаже про це так сильно на сповіді й проповіді, як ніколи йому не сказати у щоденних з нами бесідах. Треба, щоб він говорив до чоловіка, котрий стоїть серед світу, з якогось піднесеного місця, щоби не його присутність відчував у цей час чоловік, але присутність Самого Бога, який слухає однаково їх обох, і відчувався б обопільний страх від Його незримої присутності. Ні, це навіть добре, що духівництво наше перебуває на певній віддалі від нас. Добре, що навіть самою одежею своєю, не підвладною ніяким змінам і причудам наших нерозумних мод, вони відокремились від нас. Одежа їхня прекрасна й велична. Це не безглузде, залишене від осьмнадцятого віку рококо[28] і не строката, нічого не пояснююча одежа римо-католицьких священиків. Вона має смисл: вона — за образом і подобою тієї одежі, яку носив Сам Спаситель. Треба, щоб і в самій одежі своїй вони носили собі вічне нагадування про Того, Чий образ вони повинні представляти нам, щоб і на одну мить не забулися й не розгубилися серед розваг і мізерних нужд світу, бо з них у тисячу разів більше спитається, ніж з кожного з нас; щоб чули ненастанно, що вони — ніби інші й вищі люди. Ні, поки священик ще молодий і життя йому не відоме, він не повинен навіть і зустрічатися з людьми інакше, як на сповіді й проповіді. Якщо ж і входити в бесіду, то хіба що тільки з наймудрішими та найдосвідченішими з них, котрі могли б познайомити його з душею і серцем людини, зобразити йому життя в його істинному вигляді й світлі, а не в тому, в якому воно являється недосвідченій людині. Священику потрібен час також і для себе: йому треба попрацювати й над самим собою. Він повинен зі Спасителя брати приклад, Який довгий час провів у пустелі й не раніше ніж після сорокаденного підготовного посту, вийшов до людей учити їх. Декотрі з нинішніх розумників видумали, ніби треба штовхатись серед світу для того, щоб спізнати його. Це просто дурниця. Спростуванням такої думки служать усі світські люди, котрі штовхаються вічно серед світу і при всьому тому бувають за всіх пустішими. Виховуються для світу не поміж світу, а вдалині від нього, у глибокому внутрішньому спогляданні, в дослідженні власної душі своєї, бо там закони всього й всьому: знайди тільки спершу ключ до своєї власної душі; коли ж знайдеш, тоді цим же самим ключем відімкнеш душі всіх.

X

Про ліризм наших поетів

(Лист до В.А. Ж………го)[29]

Поведемо мову про статтю, якій винесено смертний вирок, тобто про статтю під назвою: «Про ліризм наших поетів». Перш за все подяка за смертний вирок! Ось уже вдруге я порятований тобою, о мій істинний наставнику і вчителю! Минулого року твоя ж рука зупинила мене, коли я вже було хотів послати Плетньову у «Современник»[30] мої сказання про російських поетів; тепер ти знову віддав на знищення новий плід мого нерозуму. Тільки один ти мене ще зупиняєш, тоді як усі інші кваплять невідомо чому. Скільки дурниць встиг би я вже наробити, якби тільки послухався інших моїх приятелів! Отже, ось тобі перш за все моя подячна пісня! А затим звернемося до самої статті. Мені соромно, коли помислю, який до сих пір ще я нерозумний і як не вмію заговорити про щось розумніше. Найбільш безглуздо виходять думки й розмови про літературу. Тут якось особливо стає все у мене пишномовно, темно й незрозуміло. Мою ж власну думку, яку не тільки бачу умом, а й навіть вчуваю серцем, не в силах передати. Чує душа багато, а переказати чи написати нічого не вмію. Засади моєї статті справедливі, а між тим висловився я так, що всяким виразом викликав на незгоду. Знову повторюю те ж саме: в ліризмі наших поетів є щось таке, чого немає у поетів інших націй, саме — щось близьке до біблійного, — той вищий стан ліризму, якому чужі відрухи пристрасні і є твердий злет у світлі розуму, верховне торжество духовної тверезості. Не говорячи вже про Ломоносова й Державіна, навіть у Пушкіна відчутний цей строгий ліризм скрізь, де не торкнеться він високих предметів. Згадай тільки вірші його: до пастиря Церкви[31], «Пророк» і, нарешті, ця таємнича втеча з міста[32], надрукована вже після його смерті. Перебери вірші Язикова і побачиш, що він кожного разу стає якось незмірно вище і пристрастей, і самого себе, коли доторкнеться до чогось вищого. Наведу один з його навіть молодих віршів, під назвою «Геній»; він-бо не довгий:

Когда, гремя и пламенея,

Пророк на небо улетал,

Огонь могучий проникал

Живую душу Елисея[33].

Святыми чувствами полна,

1 ... 10 11 12 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"