Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Мій коханий хірург , Інна Романова 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій коханий хірург , Інна Романова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій коханий хірург" автора Інна Романова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 27
Перейти на сторінку:
Глава 10

Настя Ульянова 
Цей тиждень був дуже насиченим. Багато нових пацієнтів, операцій, виписок. 
Я дуже втомлювалася, бачила, що мій лікар теж ходить, як панда. 
- Романе, я Вам чай принесла і бутерброди, - ризикнула зайти в кабінет до Завгороднього, це перший раз ми спілкувалися наодинці після того випадку. – Ви були на операції і через пів години наступна, на обід немає часу, а низький рівень цукру в крові Вам протипоказаний. Тому, з'їжте, будь ласка, – промовила і поставила на стіл чай та пакет із парочкою бутербродів. 
- Дякую, тоді склади мені компанію, - відповів Роман. 
Я трохи здивувалася, але слухняно сіла навпроти. 
- Як тобі працюється у нашому відділенні? 
- Добре, всі дружелюбні та професіонали своєї справи, і звикла вже, все ж таки третій місяць пішов, як я тут, - мені стало смішно, трохи спізнився він з подібними питаннями. 
- Серйозно? Як час швидко летить. А твій ніс як? - знову він поставив питання з протермінованим строком придатності, я вже не змогла приховати посмішку, мені чомусь було так смішно! 
- Також нормально. Адже майже три місяці минуло. 
- Точно. Дуже я уважний, нічого не скажеш…– самокритично помітив чоловік. 
Я тактовно промовчала.  
Нічого страшного, просто весь в роботі, та й хто я йому така, по суті, щоб турбуватися про мене. 
А мені було все важче приховувати свою явну симпатію до Завгороднього. 
Він мені подобався як чоловік, і як людина. 
Мені хотілося дбати про нього, смішити його, адже він завжди такий серйозний, і годувати. 
Він жахливо харчується!  
Прямо нав'язливі ідеї виникають щодо його харчування – то обід йому принести, то запросити і нагодувати вечерею. 
Тримаю себе в руках, але вже мені важкувато. Божечки, хоч би не перетвориться на нав'язливу дівку, що не дає проходу і переслідує чоловіка. Це був мій таємний страх. Зовсім не так хотілося привернути увагу,  не нав'язуватися. 
Як знайти цю золоту середину? 
- Про що задумалася, Насте? – порушив тишу лікар. Ой, краще тобі не знати, Ромочко, які ідеї вирують в моїй голові. 
- Будую плани по завоюванню фортеці, - чесно відповіла і подивилася прямо у вічі цієї самої  фортеці. 
- А фортеця з добрими оборонними спорудами? – піддався на мою гру слів чоловік. 
- О так, ціла система бастіонів. Так просто не підійдеш, треба стратегія… – усміхнулася я. 
- Головне, не здавайся. Упевнений, що шанси на перемогу у тебе є, – загадково прокоментували мені у відповідь. 
- Гадаєш? – ненароком перейшла на «ти», але вирішила не виправлятися, адже не спеціально, так вийшло. 
- Упевнений, - він відсалютував мені чашкою чаю і приступив до чергового бутерброду. 
Традиційно до нас вдерлися. 
На цей раз не лікар Олег та й ми цього разу цілком пристойно сиділи та пили чай. 
Все б нічого, але зайшла Вірочка Калугіна. 
- Лікаре, на Вас чекають в операційній! - геть-чисто проігнорувавши мене, сказала медсестра. 
- Дякую, йду, - подякував він дівчині. - Я пішов, допивай чай, - звернувся Роман до мене, взяв телефон і вийшов за Віркою. 

- Нічого у тебе прогрес! - завернула в кімнату відпочинку Віра і пирснула отруту, побачивши мене. - Ти вирішила спокусити Завгороднього? Він тобі не по зубах! Навіщо йому безрідна дівка із сумнівними знаннями та талантом. 
- Він тобі подобається? – я спокійно витримала її погляд. Звідки в ній стільки жовчі? 
- А якщо так, то що? 
- Просто цікавлюся. Віро, давай і далі існуватимемо за принципом «не знаємо один одного і ігноруємо», нам треба якось співіснувати в одному колективі,– запропонувала нейтралітет дівчині, чи холодну війну без бойових дій. 
- Я тебе звідси виживу! – прошипіла змія та виповзла з кімнати. 
У неї, звичайно, талант псувати настрій, але я тримаюся! Не хочу через якусь гадюку втрачати своє умиротворення і радість від спільних посиденьок із Завгороднім. 
- Настю! – гукнув Євген Адамович. – Забери, будь ласка, результати аналізів Абрамова, Конякієвої, Стужевського та Лободи, – я швидко записала прізвища та попрямувала до лабораторії. 
Тут панував хаос, у них одразу два новачки на роботі і стався колапс – купа аналізів та відсутність досвіду. 
Я стояла в черзі близько години, щоб забрати все необхідне, подякувала і поспішила до відділення записати дані в електронні мед картки. 

На наступній зміні мене викликав до кабінету завідувач відділення. 
– Ульянова, нам треба серйозно поговорити. Я змушений тебе відчитати і більше того, зробити офіційну догану! – Євген Адамович підвищив голос, а це велика рідкість, отже, справа серйозна. 
- Що трапилося? – тихо запитала. 
- Були переплутані результати аналізів, Ульянова! Ті, про які я просив тебе. І ми зробили неправильні висновки, відповідно призначили неправильне лікування. Якби не Роман Петрович, який звернув увагу на різку зміну у показниках крові пацієнтів, то ми потрапили б у серйозні неприємності. Це недопустимо! Ти маєш усе по 300 разів перевірити, перш ніж внести інформацію до бази даних пацієнта. 
Я сиділа ні жива, ні мертва... Як же так вийшло? Адже  все перевіряла!  
У відділенні вже всі знали про моє фіаско і дівчата теж мені дорікали, бо вчора чергова зміна потрапила під роздачу завідувача. 
Мені було прикро до сліз... Може і справді переплутала?.. 
Я проводила обхід палат, виконуючи необхідні операції, але переживання нікуди не поділися - як же я могла так схибити? 
- Доброго дня, -  зайшла до палати, де ще пару днів тому лежала Катерина Іванівна, яка успішно пройшла крізь терни операції  та була переведена в онкологію для подальшого проходження хіміотерапії.  
Зараз на ліжку лежав чоловік років 70, одразу видно – інтелігентний та вихований. 
- Доброго дня, дівчинко, - почула у відповідь. 
- Ви позавчора до нас надійшли і одразу були прооперовані, як Ваші справи, дуже болить? Може треба збільшити дозу знеболювального? – ставила стандартні питання, отримувала необхідні відповіді та вносила інформацію до карти. 
- Все добре, єдине, що сил зовсім немає, навіть чашку взяти не можу, - нарікав дідусь. - Допоможеш? 
Я підняла та напоїла пацієнта, звернувши увагу на його поверхневе дихання, трохи нестандартне та трохи прискорене. 
- У Вас проблеми з диханням? 
- Ой, ти знаєш, мені дуже важко дихається, але лікар каже, що після операції таке може бути. 
Ми ще трохи поговорили, і я пішла далі на обхід. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 10 11 12 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий хірург , Інна Романова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій коханий хірург , Інна Романова"