Читати книгу - "Мій коханий хірург , Інна Романова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Настя Ульянова
Цей тиждень був дуже насиченим. Багато нових пацієнтів, операцій, виписок.
Я дуже втомлювалася, бачила, що мій лікар теж ходить, як панда.
- Романе, я Вам чай принесла і бутерброди, - ризикнула зайти в кабінет до Завгороднього, це перший раз ми спілкувалися наодинці після того випадку. – Ви були на операції і через пів години наступна, на обід немає часу, а низький рівень цукру в крові Вам протипоказаний. Тому, з'їжте, будь ласка, – промовила і поставила на стіл чай та пакет із парочкою бутербродів.
- Дякую, тоді склади мені компанію, - відповів Роман.
Я трохи здивувалася, але слухняно сіла навпроти.
- Як тобі працюється у нашому відділенні?
- Добре, всі дружелюбні та професіонали своєї справи, і звикла вже, все ж таки третій місяць пішов, як я тут, - мені стало смішно, трохи спізнився він з подібними питаннями.
- Серйозно? Як час швидко летить. А твій ніс як? - знову він поставив питання з протермінованим строком придатності, я вже не змогла приховати посмішку, мені чомусь було так смішно!
- Також нормально. Адже майже три місяці минуло.
- Точно. Дуже я уважний, нічого не скажеш…– самокритично помітив чоловік.
Я тактовно промовчала.
Нічого страшного, просто весь в роботі, та й хто я йому така, по суті, щоб турбуватися про мене.
А мені було все важче приховувати свою явну симпатію до Завгороднього.
Він мені подобався як чоловік, і як людина.
Мені хотілося дбати про нього, смішити його, адже він завжди такий серйозний, і годувати.
Він жахливо харчується!
Прямо нав'язливі ідеї виникають щодо його харчування – то обід йому принести, то запросити і нагодувати вечерею.
Тримаю себе в руках, але вже мені важкувато. Божечки, хоч би не перетвориться на нав'язливу дівку, що не дає проходу і переслідує чоловіка. Це був мій таємний страх. Зовсім не так хотілося привернути увагу, не нав'язуватися.
Як знайти цю золоту середину?
- Про що задумалася, Насте? – порушив тишу лікар. Ой, краще тобі не знати, Ромочко, які ідеї вирують в моїй голові.
- Будую плани по завоюванню фортеці, - чесно відповіла і подивилася прямо у вічі цієї самої фортеці.
- А фортеця з добрими оборонними спорудами? – піддався на мою гру слів чоловік.
- О так, ціла система бастіонів. Так просто не підійдеш, треба стратегія… – усміхнулася я.
- Головне, не здавайся. Упевнений, що шанси на перемогу у тебе є, – загадково прокоментували мені у відповідь.
- Гадаєш? – ненароком перейшла на «ти», але вирішила не виправлятися, адже не спеціально, так вийшло.
- Упевнений, - він відсалютував мені чашкою чаю і приступив до чергового бутерброду.
Традиційно до нас вдерлися.
На цей раз не лікар Олег та й ми цього разу цілком пристойно сиділи та пили чай.
Все б нічого, але зайшла Вірочка Калугіна.
- Лікаре, на Вас чекають в операційній! - геть-чисто проігнорувавши мене, сказала медсестра.
- Дякую, йду, - подякував він дівчині. - Я пішов, допивай чай, - звернувся Роман до мене, взяв телефон і вийшов за Віркою.
- Нічого у тебе прогрес! - завернула в кімнату відпочинку Віра і пирснула отруту, побачивши мене. - Ти вирішила спокусити Завгороднього? Він тобі не по зубах! Навіщо йому безрідна дівка із сумнівними знаннями та талантом.
- Він тобі подобається? – я спокійно витримала її погляд. Звідки в ній стільки жовчі?
- А якщо так, то що?
- Просто цікавлюся. Віро, давай і далі існуватимемо за принципом «не знаємо один одного і ігноруємо», нам треба якось співіснувати в одному колективі,– запропонувала нейтралітет дівчині, чи холодну війну без бойових дій.
- Я тебе звідси виживу! – прошипіла змія та виповзла з кімнати.
У неї, звичайно, талант псувати настрій, але я тримаюся! Не хочу через якусь гадюку втрачати своє умиротворення і радість від спільних посиденьок із Завгороднім.
- Настю! – гукнув Євген Адамович. – Забери, будь ласка, результати аналізів Абрамова, Конякієвої, Стужевського та Лободи, – я швидко записала прізвища та попрямувала до лабораторії.
Тут панував хаос, у них одразу два новачки на роботі і стався колапс – купа аналізів та відсутність досвіду.
Я стояла в черзі близько години, щоб забрати все необхідне, подякувала і поспішила до відділення записати дані в електронні мед картки.
На наступній зміні мене викликав до кабінету завідувач відділення.
– Ульянова, нам треба серйозно поговорити. Я змушений тебе відчитати і більше того, зробити офіційну догану! – Євген Адамович підвищив голос, а це велика рідкість, отже, справа серйозна.
- Що трапилося? – тихо запитала.
- Були переплутані результати аналізів, Ульянова! Ті, про які я просив тебе. І ми зробили неправильні висновки, відповідно призначили неправильне лікування. Якби не Роман Петрович, який звернув увагу на різку зміну у показниках крові пацієнтів, то ми потрапили б у серйозні неприємності. Це недопустимо! Ти маєш усе по 300 разів перевірити, перш ніж внести інформацію до бази даних пацієнта.
Я сиділа ні жива, ні мертва... Як же так вийшло? Адже все перевіряла!
У відділенні вже всі знали про моє фіаско і дівчата теж мені дорікали, бо вчора чергова зміна потрапила під роздачу завідувача.
Мені було прикро до сліз... Може і справді переплутала?..
Я проводила обхід палат, виконуючи необхідні операції, але переживання нікуди не поділися - як же я могла так схибити?
- Доброго дня, - зайшла до палати, де ще пару днів тому лежала Катерина Іванівна, яка успішно пройшла крізь терни операції та була переведена в онкологію для подальшого проходження хіміотерапії.
Зараз на ліжку лежав чоловік років 70, одразу видно – інтелігентний та вихований.
- Доброго дня, дівчинко, - почула у відповідь.
- Ви позавчора до нас надійшли і одразу були прооперовані, як Ваші справи, дуже болить? Може треба збільшити дозу знеболювального? – ставила стандартні питання, отримувала необхідні відповіді та вносила інформацію до карти.
- Все добре, єдине, що сил зовсім немає, навіть чашку взяти не можу, - нарікав дідусь. - Допоможеш?
Я підняла та напоїла пацієнта, звернувши увагу на його поверхневе дихання, трохи нестандартне та трохи прискорене.
- У Вас проблеми з диханням?
- Ой, ти знаєш, мені дуже важко дихається, але лікар каже, що після операції таке може бути.
Ми ще трохи поговорили, і я пішла далі на обхід.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий хірург , Інна Романова», після закриття браузера.