Читати книгу - "Санта На ПенсІЇ , Arachne "

- Ми не могли взяти машину! Машина це занадто ... зазвичай! Нам потрібен був вхід із ефектом!

Скай:

- Ефект?! Та ти ледь нас не занапастив, ефектний ти наш!

Ніколас ступив за двері, дивлячись на них із прищуром.

Нік (строго):

— Що ви тут робите? І навіщо притягли сани на пляж?

Зіппі різко обернувся, його обличчя висвітлилося радістю.

Зіппі:

- Ох, Санта! Ну, нарешті!

Він спробував бігти до Ніка, але тут же застряг у піску і насилу вибрався. Скай, закочувавши очі, пішла за ним.

Зіппі, захекавшись, нарешті підійшов до Санти і став перед ним, як солдат перед командиром.

Зіппі (схвильовано):

- Санта, у нас катастрофа! Абсолютна, повна катастрофа!

Нік (холодно):

- Я вже не Санта, Зіппі. Моє місце тепер у минулому.

Скай (підходячи ближче):

— Ну, може, ти й у минулому, а ось твій наступник, мабуть, там же застряг. Олаф все псує.

Нік (морщиться):

— Що цього разу?

Зіппі почав швидко тараторити, роблячи нервові жести:

Зіппі:

- Він переплутав списки! Дітям, які просили ляльки, він надсилає інструменти. Тих, хто хотів велосипеди, записав у погані! А ще має алергію на оленів, і він більше чхає, ніж працює.

Скай (з натиском):

— А ще він розбив сани на першому випробувальному польоті.

Нік (хмуриться):

- Розбив сани?

Зіппі енергійно кивнув головою.

Зіппі:

- Повністю. На тисячу шматочків. Залишився тільки мішок із подарунками, і то весь у тріщинах.

Зіппі схопив Ніколауса за руку і глянув йому прямо в очі.

Зіппі (молючим тоном):

— Санта, ми не впораємося. Без тебе все йде навперекій. Різдво під загрозою. Ти просто мусиш повернутися!

Скай (поспішно додаючи):

— Лише тимчасово. Піднімеш все на ноги, покажеш цьому Олафу, як треба, і знову можеш насолоджуватися своїми кросвордами.

Ніколас повільно прибрав руку і глибоко зітхнув.

Нік:

- Ні.

Зіппі (шоковано):

— Що?

Нік:

— Мій час минув, Зіппі. Я чесно відпрацював свою частку Різдва. Тепер все у ваших руках.

Зіппі (відчайдушно):

— Але… але ж це катастрофа!

Нік (жорстко):

— Різдво завжди долало труднощі. Ви впораєтеся.

Зіппі завмер, приголомшений, і обернувся до Скай.

Зіппі (пошепки):

- Він відмовляється. Він справді відмовляється.

Скай (схрещуючи руки):

— Що я тобі казала? Він зовсім втратив смак до життя.

Нік кинув на неї гострий погляд.

Нік:

— Я не втратив смаку до життя. Я просто зрозумів, що Різдво більше не потребує мене.

Зіппі повільно похитав головою, наче не вірячи своїм вухам.

Зіппі:

- Це неправда, Санта. Воно завжди потребуватиме тебе.

З цими словами він відвернувся і, опустивши голову, поплентався назад до саней.

Скай затрималася ще на мить, дивлячись на Ніка з розчаруванням, і, не сказавши жодного слова, пішла слідом. Але дорогою раптом зупинилася, наче щось згадала. Вона обернулася і знову глянула на Ніколаса. Її обличчя більше не висловлювало роздратування - тільки тверду рішучість.

Скай (гучно):

- Нортсоне, я знала, що ти впертий, але не думала, що настільки.

Нік примружився, його погляд утомився, але насторожений.

Нік:

— Що ти хочеш сказати?

Скай зробила кілька кроків назад до ґанку, піднімаючи руку, ніби збиралася ткнути пальцем у найболючішу точку.

Скай:

- Хочу нагадати тобі одну річ. Ту, яку, мабуть, ти сам забув.

Нік (нахмурившись):

- Що саме?

Скай зупинилася прямо перед ним, склала руки на грудях і сказала:

Скай:

- Коли я була дитиною, ми з сім'єю жили на віддаленій фермі. Тієї зими стався сильний шторм, і все пішло навперейми. Електрика відключилася, дороги завалило снігом, а в нас закінчувалися їжа та паливо.

Зіппі, який уже майже заліз у сани, зупинився й уважно прислухався. Нік трохи випростався, хоча його обличчя залишалося непроникним.

Скай (продовжуючи):

— Ми сиділи в будинку, закутавшись у ковдри, мріючи, щоб Різдво просто пройшло. Батьки намагалися розвеселити нас, але я бачила, як вони самі відчайдушно боялися. Тоді я думала, що це буде найгірше Різдво у моєму житті.

Вона замовкла, ніби збираючись із духом, і додала тихіше:

Скай:

— Але потім… сталося диво.

Ніколас трохи нахилив голову, зацікавлений, хоча намагався не показувати цього.

Нік:

- Диво?

Скай (з теплою посмішкою):

— Ми прокинулися вранці і знайшли на ґанку кошик. У ній були їжа, теплі речі та навіть подарунки. Я тоді не могла повірити своїм очам. Ніби саме повітря пахнуло надією.

Вона зробила паузу, її очі блищали від спогадів.

Скай:

- А потім я помітила сліди на снігу. Вони вели до саней, що здіймалися в небо. Я ніколи не забуду цей момент. То був ти, Нортсоне. Ти врятував нас.

На цей раз Нік не зміг приховати своїх емоцій. Його обличчя пом'якшало, а погляд потеплішав.

Нік (тихо):

— Я не знав, що то була твоя родина.

Скай кивнула, її голос тепер звучав м'якше:

Скай:

- Ти навіть не уявляєш, скільки людей ти зробив щасливими, Нортсоне. І скільки разів ти був надією, коли її зовсім не лишалося.

Скай зробила крок ближче, її голос став наполегливішим:

Скай:

— Ти думаєш, що можеш просто залишити це позаду? Що ти більше не потрібний? Але діти по всьому світу сподіваються на тебе, як ми тоді сподівалися. Ти можеш говорити будь-що, але ти ніколи не зможеш втекти від того, хто ти є.

Ніколас довго мовчав, дивлячись у землю. Зіппі із завмиранням серця чекав на його реакцію. Нарешті він важко зітхнув, наче прийняв важливе рішення.

Нік (повільно):

- Добре.

Зіппі (схвильовано):

- Добре? Ти серйозно?

Нік підняв руку, змусивши Зіппі замовкнути.

Нік:

- Я повернуся. Але за однієї умови.

Скай та Зіппі обмінялися поглядами.

Скай:

- Яким?

Нік (рішуче):