Читати книгу - "Морські пригоди «Зоряного мандрівника»"

Безжурне чоло капітана стражників прорізала страждальницька зморшка. Тут Берн вигукнув: «Ура королю!» Солдати, які, хоч не все второпали, про барильця вина розчули дуже добре, грянули тричі «ура-а-а!»

Каспіан наказав більшості своїх воїнів залишитися у дворі, а сам у товаристві Дриніана, Берна і чотирьох матросів пройшов до зали прийомів.

Біля дальньої стіни в оточенні кількох секретарів сидів за столом його мудрійшість губернатор Самотніх островів. Бельмес був сухорлявим дідуганом із колись розкішною, а тепер досить-таки поріділою та посивілою кучмою. Він зміряв тих, хто ввійшов, відсутнім поглядом, потім утнувся носом у свої папери й звично прогугнявив: «Прийом щосуботи, з дев’ятої до десятої».

Каспіан кивнув Берну й відійшов убік. Берн і Дриніан зробили крок уперед, схопили стіл з обох країв, підняли його та шпурнули в куток. Стіл покотився сторчака, і з нього навсібіч полетіли папери, печатки, промокашки, течки, ручки й каламарі. Тоді Берн і Дриніан дбайливо витягнули губернатора з крісла й поставили на ноги, розвернувши обличчям у той бік, де він щойно солідно сидів. За мить Каспіан зайняв його місце й поклав собі на коліна оголений меч.

– Ваша світлосте, – сказав він, наводячи оком на Бельмеса. – Ви зустрічаєте нас менш гостинно, ніж ми на те сподівалися. Ми – король Нарнії.

– А де це написано? – не змигнувши оком спитав губернатор. – Я не одержав аніяких повідомлень. Ваші дії вважаю незаконними. Згодний розглянути письмові заяви…

– Ми завітали, щоб перевірити вашу роботу, – продовжував Каспіан. – Вам доведеться надати пояснення з двох питань. Перше: ми не знайшли жодних записів про те, що острови сплатили нарнійській короні належну данину хоча б один раз за останні сто п’ятдесят років.

– Пропоную розглянути це питання на наступному щомісячному засіданні ради, – перебив Бельмес. – Якщо пропозицію буде прийнято, ми створимо спеціальну комісію, яка підготує доповідь про фінансовий стан до першого засідання в наступному фінансовому році.

– А в наших законах, до речі, чорним по білому написано, – казав далі Каспіан, не звертаючи уваги на слова Бельмеса, – що у випадку несплати данини губернатор мусить відшкодувати нестачу з власної кишені.

Почувши таку заяву, Бельмес немовби повернувся до тями.

– О, про це не може бути й мови! Це економічно неможливо. Ваша величність, мабуть, жартують, хе-хе? – сказав він та не засміявся.

Він саме гарячково обмізковував, як би швидше позбутися непроханих гостей. Знай він, що у Каспіана лише один корабель, а замість незлічимого війська – лише його екіпаж, він доклав би зусиль заспокоїти їх солодкими словесами, а вночі наказав би схопити й замкнути до казематів палацу. Та він бачив, як напередодні, проходячи протокою, якийсь невідомий бойовий корабель подавав сигнали – ймовірніше всього, своїм супутникам. Тоді він ще не знав, що це корабель самого короля: стояв майже повний штиль, і хоругва із золотим левом не майоріла на вітрі; тому губернатор вирішив почекати, що ж воно буде далі. Але тепер він уже не сумнівався, що біля Бернстеда стоїть на якорі усенький королівський флот. Бельмес ні за що не повірив би, що можна увійти у Вузьку Гавань і намагатися завоювати острови із загоном у якісь п’ятдесят людей. Принаймні самого себе в такій ролі він аж ніяк не міг й уявити.

– І друге, – сказав Каспіан. – Ми волимо відати, чому ви дозволили таке потворне та ганебне явище, як торгівля невільниками? Адже в усі часи вона засуджувалася і заборонялася нарнійськими законами!

– Вона, на жаль, є неминучою, й більш того – доконечна! – викрикнув губернатор. – Це підвалини економічного піднесення островів, джерело теперішнього та запорука майбутнього процвітання!

– Але навіщо вам раби?

– Ми їх екс-пор-ту-ємо, ваша величносте. Відправляємо в Остраханство, та й на інші ринки також. Ми – великий торговельний центр!

– Іншими словами, – сказав Каспіан, – вам самим раби не потрібні. Тоді поясніть, яку вигоду ви маєте від цієї торгівлі, якщо всі гроші загрібають усякі Гавкінси?

Бельмес зобразив на обличчі добреньку батьківську усмішку й відповів:

– Ваша величносте, у такому ніжному віці буває часом непросто розібратися у хитромудрощах економічного розвитку. Але у мене є таблиці, графіки, у мене є…

– Навіть у своєму, як ви сказали, ніжному віці, – перебив його Каспіан, – у подібному промислі я можу розібратися не гірше від вашої мерзеннішості! І я бачу, що від цього тут не прибавляється хліба, м’яса чи вина, не прибавляється ані книг, ані музичних інструментів, ані коней, ані одягу, ані взуття. Але навіть якби й прибавлялося – подібне заняття все одно слід було заборонити!

– Але ж це буде кроком назад, – розхвилювався губернатор. – Невже ви хочете заступити шлях прогресу?!

– Те, що ви витворяєте, – сказав Каспіан, – у Нарнії називається зовсім по-іншому. Я велю припинити торгівлю невільниками!

– Перед лицем прогресу я не можу взяти на себе таку відповідальність, – заявив Бельмес.

– Що ж, – відказав Каспіан, – тоді візьме її на себе інший. Лорде Берн, наблизьтеся сюди. – І, перш аніж Бельмес уторопав що до чого, Берн встав на коліна, уклав свої руки в руки короля й поклявся правити Самотніми островами згідно з нарнійськими законами та звичаями. А Каспіан сказав: – Либонь, губернаторів з мене досить, – і зробив Берна герцогом – герцогом Самотніх островів.

– А вам, ваша хитромудрійшосте, – сказав Каспіан Бельмесу, – я, нехай і так, подарую всі борги. Але прошу завтра до обіду звільнити цей палац. Відтепер тут буде резиденція герцога.

– Послухайте, усе це, безперечно, вельми цікаво, – втрутився один із секретарів, – та все ж не варто гарячкувати. Може, теє… спробуймо домовитися. Уся справа в тому…

– Уся справа в тому, – відрізав новоявлений герцог, – самі ви звідси заберетеся чи вас виведуть силою? Вибирайте!

Коли секретарі вибрали, Каспіан розпорядився сідлати коней. (Виявилося, правда, що передусім їх слід добре почистити.) Король, герцог, Дриніан та ті, кому ще перепав коняка, поїхали в місто на невільницький ринок. Незабаром мало не на самому березі моря перед ними постав довгий присадкуватий барак. Усередині чинилося дещо, що нагадувало продаж із торгів. На помості посеред барака стояв Гавкінс і гучно викрикував:

– Лот двадцять третій, панове! Прекрасний скипідарський хлібороб! Годиться для роботи на копальнях і галерах! Двадцять п’ять років, геть усі зуби на місці, й ручаюся, га-га, що гострити на вас