Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

Як цікаво вони обидва влаштувалися, обурилася подумки. Один руками батька піклується про мене, інший чекає, що я сама ухвалю всі рішення, щоб потім усю провину списати на мене.

З іншого боку, а за що провину? Ми з Костею ще не одружені, тому я маю повне право відмовитися зараз від весілля. От тільки Ігор жодної альтернативи не пропонує, крім гарячих поцілунків, від яких кидає то в жар, то в холод. Від цього почуваюся, ніби напрошуюся сама. Але ж цю зустріч організував саме він. І в кафе підсів до мене він. І під час офіційного «знайомства» теж він завів діалог. Я, можливо, приїхала б додому і знищила недописаний портрет. Чи ні...

Подумки застогнала від досади, розуміючи, що прилипла, як муха до клейкої стрічки, а павук нарізає кола, задоволено потираючи лапки в передчутті.

— Па, це саме те, що я хотів! — сяючи від щастя, заявив Костя, повертаючись за стіл із гітарою в руках. — Дивись, Катю, який інструмент.

Я мовчки кивнула, не відриваючи погляду від тарілки і відчуваючи, як щоки зрадницьки горять.

Мене неприємно кольнула блискавична трансформація взаємовідносин Кості з батьком внаслідок чергового підношення. Невже Костика можна так легко купити?

Нареченого анітрохи не збентежила відсутність моєї реакції. Він був настільки захоплений власними емоціями, що і моя пасивність, і погляди Ігоря, що палахкотять бажанням щодо мене, залишилися поза його увагою.

Це так сильно злило! Я тут борюся, розумієш, із власними слабкостями і прагненнями, щоб зберегти його душевну рівновагу. А Костя при цьому навіть не помічає, що відбувається, не намагається мені допомогти, підтримати морально. Він продався, і щасливий від цього.

Але ж я даремно турбуюся про збереження їхніх стосунків. Якщо Костя так ображений на батька, як завжди говорив мені, то, вибираючи між нами, зобов'язаний вибрати саме мене. Йому жити зі мною, а не з батьком, який від нього тільки відкуповувався. Повинен захистити мене, відстоювати наші стосунки. Але ось я дивлюся на його осяяні радістю очі, і розумію, що за новий подарунок він готовий продати, здається, навіть рідну матір. Він же саме її біль випинав увесь час, розповідаючи про батька-підлабузника. То що ж настільки кардинально змінилося? Чи він думає, що знайшов у моєму обличчі глуху підписку? Даремно. Я сама не розумію, на чиєму тепер боці, і чи є взагалі в нашій ситуації чітко окреслені сторони.

— ... так, Катюшо? — із хитрістю в погляді уточнив Ігор.

Я сіпнулася від несподіванки, розуміючи, що до цього він запитував про щось, чого я навіть не чула.

— Вибач... те, — уточнила ніяково. — Я, здається, задумалася.

— Кать, ну ти що? — зі докором протягнув Костя, запобігливо дивлячись на батька.

Немов намагався грати в його команді проти мене. Ось вона, чоловіча солідарність у дії. Або сила грошей. Або... А Костя взагалі любить мене, чи я — просто частина його престижного образу успішного за всіма параметрами музиканта?

— Сподіваюся, ваші думки були про щось приємне, Катрусю, — вкрадливо промовив Ігор, відправляючи по моєму тілу безліч розбурханих мурашок насолоди.

Якщо так на мене діє один тільки його голос і поцілунок, боюся навіть подумати, що було б, якби... Ні, про це думати взагалі не можна. Ця тема має бути закрита раз і назавжди. Як би не склалися мої подальші стосунки з Костянтином. Це заборонена тема. І зустріч була забороненою.

— Так, я думала про... — зам'ялася, квапливо підбираючи відповідну відповідь.

Дві пари очей навпроти вичікувально дивилися на мене. Тільки Костик дивився з нетерпінням, трохи роздратовано, а Ігор немов розтоплював мої нутрощі м'яким інтересом і солодкою знемогою.

— Катя завжди насилу слова добирає, — фиркнув наречений, втомившись чекати, хоча не минуло й половини хвилини.

Ігор невдоволено насупився, почувши слова сина. Той помітив це і поспішив виправитися.

— Вона ж навіть із виставки втекла тому, що боїться уваги громадськості. А її діяльність передбачає...

— Ні, — дещо різкувато відрізав Ігор.

Я зацікавлено подалася вперед. Костя ніколи й ні перед ким не захищав мене. Або мовчав, або висміював. Ніби як приязно, але було прикро. А так ставав на мій захист тільки мій тато.

При цій думці, мимоволі поморщилася. Мій батько старший за Ігоря всього на десять років. Якби я раптом ризикнула і погодилася на стосунки з Ігорем, тато навряд чи прийшов би в невимовний захват. Утім, батько Кості стосунків не припускав. На що ж тоді він підбиває мене?

— Її діяльність передбачає відкриту навстіж душу, розміщену на полотнах. Вона сама залишається за кадром. Це ти в нас... — він усміхнувся, — любиш увагу... публіки.

Костя почервонів від образи. А я зловила себе на зловтісі. Так-то! Тепер ти знатимеш, як це, коли над тобою посміюються ті, чиєї підтримки потребував. Як це?

— Гаразд, — буркнув він. — Раз Катя все одно підвисає вже, то ми, напевно, підемо прогулятися і спати потім.

— Та мені не важко повторити своє запитання, — глузливо протягнув Ігор, звертаючись потім до мене. — Ми із сином обговорювали можливість творчого відпочинку для тебе, Катюшо. Бачиш, Костик задумав влаштувати для свого гурту гастрольний тур.