Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

— Проходьте! — привітно крикнув Ігор, побачивши нас на порозі. — Шашлики скоро будуть готові.

Відчула, як тілом пронеслася хвиля тепла. Костик у передчутті потер руки.

— А ми винця прихопили із собою смачнючого, — похвалився, як маленький, очікуючи батьківської похвали.

У цей момент усвідомила, що не можу дати волю своїм почуттям навіть у тому випадку, якщо чесно розлучуся з Костею. А про це думала все частіше. Не зможу просто тому, що тоді опинюся між батьком і сином, знову зруйнувавши крихкий міст між ними. І це було б підло.

— Прошу до столу! — урочисто покликав Ігор.

Зловила себе на тому, що реальність стала часто випадати надовго, залишаючи мене у світі мрій. Струснулася, вимила руки, озираючись щомиті. Велика добротна дача чудово передавала характер свого власника.

Гостинний господар підготував для нас цілий бенкет, вразивши мене.

— Що ви! Не варто було так... — почуваючись ніяково, пробурмотіла.

Ігор тут же перебив мене:

— Катрусю, — звернувся, і його голос медом пролився на моє серце. — Не треба так офіційно. Я, звісно, старший, але не настільки.

Проникливий погляд пробрався у саму душу делікатною ласкою, прихованою від чужих очей.

— Забув зовсім! Я ж тобі гітару купив, як ти просив, Костя, — через деякий час вигукнув жваво.

— Серйозно? Супер! — зрадів наречений, одразу ж підхоплюючись із місця. — Де, тату?

Ігор здригнувся, зніяковівши.

— На другому поверсі, у кімнаті, яку я підготував... для вас.

Костя вже не чув. Мчав на другий поверх. А Ігор дивився на мене не відриваючись.

— Катю, ми маємо поговорити. Поки не стало надто пізно, — почав рішуче.

Я кивнула, неспроможна вимовити хоч слово.

— Я знаю, що ви збираєтеся одружитися, — прокашлявся. — І з мого боку було б підло й жорстоко влазити у ваші стосунки...

— Ви... ти вже вліз, — скрикнула, не втримавшись.

Він розплився в задоволеній усмішці, замовкнувши.

— Я маю на увазі, що з вашою... твоєю появою назовні вилізла правда, яка кардинально змінила все, — пояснила, схаменувшись, що зрозуміє мене неправильно.

Але він зрозумів правильно, набагато краще відчуваючи мої переживання, ніж я сама.

— Катюшо...

Узяв мене за руку, змусивши плавитися й танути від ніжних, але впевнених дотиків.

— Так не можна, — невпевнено похитала головою. — Я просто піду. Щоб не стояти між вами. Костя так довго страждав і мучився...

— Костя? Страждав? — тихо розсміявся чоловік. — Він у шоколаді купався, Катю. І його влаштовувало це. Підтримувати позицію жертви, щоб видоїти з мене побільше спонсорської допомоги. А мене влаштовувало його забезпечувати, відкуповуючи свою помилку юності.

— Як це... цинічно, — поморщилася, ніби забруднилася.

— Катруся, ти просто дуже чиста й довірлива.

— Дурепа, тобто?

— Ні, Катрусю. Саме довірлива й чиста. Не додумуй те, що я не збирався говорити. Катю, ти ж теж відчуваєш це? — запитав із надією, подаючись до мене всім тілом.

Ну навіщо? Навіщо він нас мучить? Підхопилася з місця, маючи намір піти просто зараз. Він теж рвучко піднявся. Але замість того, щоб відпустити мене, потягнув до себе і поцілував. Дбайливо, обережно.

— Ти ж гориш уся, Катю, теж гориш... — гарячково прошепотів просто мені в губи.

— А ти термометр, чи що? — буркнула з вредності, отримавши у відповідь добродушний смішок.

— Ти не зможеш довго себе обманювати. Наважся, Катю. Будь із собою чесною.

— Ти хочеш? — здивовано глянула в його очі, затуманені бажанням.

— Я хочу тільки, щоб ти була чесною із самою собою.

Сходами глухо застукали кросівки Кості. Ми здригнулися, відскочивши одне від одного й квапливо повернулися на свої місця. Схопивши тарілку, стала тремтячою рукою виводити візерунки в неймовірно смачному плові, який тепер застрявав грудкою в горлі.