Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

— Ти не втомився ненавидіти руку, що годує? — запитала стомлено, прямуючи до столика, щоб узяти з його рук мою чашку чаю. — Дякую.

— Слухай, я розумію, що має, напевно, дивний вигляд з боку...

— Ще й як!

— Але я ось тому й спробую змінити це все.

Я напружилася, почувши ці слова, які не віщували нічого хорошого.

— Що ти маєш на увазі?

— Батько запросив до нього на дачу на вихідні. Каже, треба познайомитися і поговорити нормально. Типу перезавантаження. Що скажеш? — заглянув мені в очі з надією.

— Я... Ти цього хочеш? — запитала приречено, уже розуміючи, що погоджуся.

Щоб підтримати Костю на шляху примирення з рідною людиною. Кому я брешу? Я хочу побачити Ігоря знову. Але провести в його компанії два дні? Чи не занадто це ризиковано?

— Батько каже, що хоче виправити все, надолужити згаяний час. Мовляв, хоча б з онуками реабілітується.

Я здригнулася. У голові чітко сплив образ мене в оточенні діточок. Ось тільки на місці Кості мозок намалював Ігоря.

Ні, треба негайно розставити всі крапки й коми. З'ясувати все і перемогти дивне тяжіння. Бо інакше ми ніколи не зможемо стати щасливими з Костиком. А чи зможемо в принципі? Адже все, чим я в ньому дорожила, виявилося не його заслугою. Турбота, увага, підтримка і допомога — Ігор. А конфлікти і розбіжності з приводу оргпитань — Костя. То що ж у нас тоді з ним спільного? Що нас об'єднує настільки, щоб зіграти весілля і почати своє «жили довго і щасливо»?

— Добре, поїхали, — відповіла на видиху, здивувавши нареченого.

— Серйозно? — просяяв він. — Катько, ти диво! Батько обіцяв підсобити із сольником. Домовилися обговорити під час зустрічі, — заторохтів захоплено.

Я кивнула і занурилася у власні роздуми, які не припиняли роїтися в голові до самих вихідних.