Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

Перший: зі смертю Ділена Рокса точно щось не так, причому безліч людей вважає, що Флора Даньята якось у цьому замішана. В поліції, де допит записувався, їй старанно затикали рота і нервували дрібними причіпками. Потім хтось влаштував цирк із гаманцем.

Яка його мета? У кращому разі посадити за крадіжку й дискредитувати як свідка, у гіршому – безперешкодно викрасти з натовпу і перетворити на зниклу безвісти.

І той хлопець із зеленими очима та важкою сумкою… Куди він прямував? Зрозуміло, що не до правоохоронних органів.

Другий висновок: незрозуміла контора на Аві-Ейл, сімсот шість не звичайна детективна агенція. Один хвильовий душ чого вартий! Досі Флора бачила таке лише в інопланетних фільмах і в журналах про світське життя. Ділен Рокс не заощаджував на особистих зручностях, проте його службовці обходилися без новомодних пристроїв.

Але одна справа – покої власника половини Віанди, і зовсім інша – обшарпана будівля на околиці. Тут простіше зустріти таргана з інтелектом, ніж прогресивну сантехніку.

До того ж на Жасмин працює справжній асіанин, причому добре навчений. І чоловік, що поїхав у дорогому автомобілі, явно вийшов звідси. Хто він? Клієнт чи власник?

І третій: майбутнє залежить від того, з якою метою ці люди розшукують свідків у справі Рокса. Якщо їхній наймач шукає злочинця, боятися нема чого. Якщо замітає сліди, можна сміливо готуватися до поховання.

– Рівень забруднення – нуль за дванадцятибальною шкалою Бішета-Лиса, – повідомив динамік, перервавши невеселі роздуми Флори. – Бажаєте скористатися іншими функціями системи?

– Ні!

Вона вийшла в двері, що відчинилися самі собою, і завагалася. Хазяї скоро почнуть ставити незручні питання… Сказати їм правду чи придумати казочку? Знати б, що в них на думці…

– Жас! – пролунав приглушений стінами голос асіанина. – Ти ж не збираєшся зараз спати, правда? Справа є!

– Ходи сюди! – Жінка говорила десь поруч. – І дочави нарешті ту бліду міль, вона мене бісить!

Флора здригнулася, притулилася до квіткових шпалер, прикусила рукав, щоб не дихати надто голосно. Виявила, що разом із брудом з одягу зникла вся фарба, і повільно сповзла на підлогу. Біла куртка, білі чоботи, біла сукня… Невже цього достатньо, щоб попрощатися з життям?

Високі черевики світловолосого велетня з’явилися в полі зору.

– Стеж за язиком, Жас! – гаркнув він, швидко наближаючись. – Ти не в казармі! А з вами що, дівчино? – адресувалося Флорі. – З налаштуваннями грались і догралися? От же ж… А ще кажуть, що асіани тупі. Вставайте, бо ще застудитеся. Нести вас у медсканер чи самі отямитесь?

«У них навіть медсканер є», – вона посміхнулася, адже того, кого збираються «дочавити», навряд чи запитують про самопочуття.

– Зі мною все гаразд, – прошепотіла, відчуваючи незвичну легкість. – Гаразд.

Зовні будівлі щось гримнуло, і світло зникло разом зі звуками.

***

– Пощадіть! – благала виснажена дівчина в лахмітті, закриваючи обличчя руками.

Жасмин скривилася і всадила їй кулю в лоб.

– Бісить! – прошипіла роздратовано. – Ненавиджу цю роботу! Ненавиджу, що за неї аж стільки платять! І добре, що врешті я зберу матеріал для повноцінного розслідування.

Екран згас.

«Тестування симулятора «Військові дії на чужій території» завершено. Результати збережені та будуть надіслані розробникам автоматично під час виявлення інфомережі. Орієнтовна сума Вашої винагороди – дві тисячі віанітів. Запрошуємо Вас взяти участь у тестуванні симулятора «Придушення масових заворушень». Будь ласка, заповніть анкету», – з’явилися білі літери стандартного шрифту.

– А там що треба робити? Дітей їсти? – Жасмин відкрила опитувальник і пробігла поглядом деякі пункти, приділивши особливу увагу дрібному тексту внизу сторінки. – Іноді мене лякає цей світ, збоченці, що його населяють, і політики, що дивляться на все крізь пальці. «Олімпікус», як завжди, в своєму репертуарі… На відсталому Асіо навіть рейтинг 18+ не допускає такої гидоти, а на манірній Віанді дозволено все, були б гроші та зв’язки в Комітеті з етики.

Просто над Аві-Ейл гримнув грім, і світло блимнуло.

– Вимкни ту дурню, Жас! – долинув голос напарника, спотворений відстанню та стінами. – Не займайся цим посеред ночі, бо знову жахіття снитимуться. Завтра я всіх доб’ю, відішлю звіт і гляну, які дані можна звідти витягти. Хоча повторю знову: ти борешся з вітряками.

Жасмин потяглася і ногою натиснула кнопку вимкнення живлення. Допила холодний (зроблений ще до візиту проблемного клієнта) чай, відправила в рот останній шматочок шоколадного торта, позіхнула…

– Не смій засинати! – почула грізне. – Розмова є.

– А інфомережі немає. – Вона підвелася і штовхнула крісло на коліщатках до столу. Помітила на підлозі  крихти, швидко підгребла їх у куток і шльопнулася на покритий картатим пледом диван. – Сенс плескати язиком? Нічого все одно не перевіримо. Йди до себе, Персику, зустрінемося вранці.

– Гаразд.

Поступливість друга насторожувала. Жасмин піднялася на лікті, напружено втупилася в двері…