Читати книгу - "Берег наших сердець, Лея Ейр"

Андрій поклав слухавку і одразу ж відчув, як хвиля розчарування й злості накотилася на нього. Він сидів на краю дивана, стискаючи телефон у руці, а в голові крутилися лише одні думки.

— "Який ще час?" — сердито пробурмотів він собі під ніс. — "Навіщо я так легко погодився? Вона ж прямо сказала, що не знає, чи готова. Це був мій шанс усе виправити, а я знову дозволив їй віддалитися!"

Він обхопив голову руками, нервово розгладжуючи волосся.

— "Що, якщо у неї вже хтось є?" — запитав він себе, і це припущення було для нього нестерпним.

Він уявив, як вона сидить у кав’ярні, сміється з кимось іншим, розповідає про свої мрії і дозволяє комусь тримати її за руку. Його серце стислося.

— "Я мушу діяти!" — сказав він уголос, підвівшись із дивана. — "Часу немає. Я маю знайти її, сьогодні ж."

Пошуки починаються

Андрій нервово ходив по квартирі, намагаючись згадати хоч якусь деталь, яка могла б допомогти йому знайти Олександру. Але вона не залишала жодних конкретних підказок.

І от він подумав про Інну. Вона завжди була поруч із Олександрою. Напевно, вона знає, де її подруга. Андрій схопив телефон і набрав її номер.

— Привіт, Інно, це Андрій, — сказав він, намагаючись приховати хвилювання в голосі.

— Андрію? — здивовано відповіла Інна. — Що сталося?

— Мені потрібно знати, де зараз Олександра. Я повинен з нею поговорити.

Інна замовкла на кілька секунд, і Андрій майже відчував, як вона зважує, чи варто йому щось розповідати.

— Андрію, я не думаю, що це хороша ідея. Вона намагається знайти себе, подолати те, що сталося...

— Я знаю, — перебив він. — Але я не можу сидіти склавши руки. Я її люблю, Інно. І я готовий виправити все, що зробив неправильно.

— Любиш? — з недовірою перепитала вона. — А де була твоя любов, коли ти не сказав їй про той шлюб?

— Це ж не серйозно! Так, я помилився! — різко відповів Андрій. — Але я все виправив. І я не хочу втратити її.

Інна зітхнула.

— Вона в іншому місті. Але я не впевнена, чи хоче вона, щоб ти її знайшов.

— Я хочу це вирішити, Інно. Якщо мені доведеться їхати через всю країну, щоб поговорити з нею, я зроблю це.

Врешті-решт, після довгої паузи, Інна сказала:

— Добре. Але пообіцяй мені, що ти не будеш тиснути на неї.

Андрій не вагався:

— Я обіцяю.

Готовність до дій

Отримавши потрібну інформацію, Андрій почав діяти. Вранці він взяв відпустку на роботі, швидко зібрав кілька речей у дорожню сумку, взяв ноутбук, документи і вийшов із квартири. Його єдиною думкою було: "Я мушу дати їй зрозуміти, що вона для мене важливіша за все."

Сівши в машину, він налаштував навігатор на місто, де жила Олександра. Його пальці нервово стискали кермо, а думки крутилися довкола їхнього останнього дзвінка.

— "Вона сказала, що їй потрібен час... Але час — це те, чого я зараз не маю. Я мушу побачити її, щоб вона знала, що я готовий боротися за нас."

По дорозі Андрій кілька разів уявляв, як він знову побачить її. Як стоятиме на порозі її квартири, як вона відчинить двері і здивується, побачивши його. Він уявляв її посмішку, її очі, які він так любив.

"Я маю шанс. Я не здамся," — подумав він, натискаючи на газ.