Читати книгу - "Берег наших сердець, Лея Ейр"

Одного вечора, коли Олександра готувала вечерю, її телефон раптом задзвонив. Вона витерла руки рушником і глянула на екран. На дисплеї висвітлилося ім’я, яке вона давно не бачила: Андрій.

Її серце завмерло, пальці застигли над телефоном. Вона вагалася кілька секунд, але зрештою відповіла.

— Привіт, Сашо, — почувся знайомий голос, трохи схвильований і водночас теплий.

— Андрію... — вона не знала, що сказати. Її голос був тихим, але в ньому відчувалося хвилювання.

— Я знаю, що ти не чекала цього дзвінка, — сказав він. — Але я не міг більше мовчати.

Він замовк на кілька секунд, немов збираючись із думками.

— Я все виправив. Той шлюб... Я нарешті розірвав його. І тепер я хочу лише одного: поговорити з тобою.

Олександра відчула, як її серце стиснулося. Їй було складно повірити в те, що чує.

— Навіщо ти дзвониш мені зараз? — запитала вона, намагаючись тримати голос рівним.

— Бо я зрозумів, що не можу жити без тебе, — відповів він. — Я знаю, що зробив помилку. Я мав розповісти тобі раніше. Але тепер я готовий зробити все, щоб виправити це.

Олександра мовчала. Її думки плуталися. Частина її хотіла обірвати розмову й ніколи більше не чути його. Але інша частина... та, що все ще любила його, хотіла дати йому шанс.

— Дай мені час, — нарешті сказала вона. — Я не знаю, чи готова я до цього.

— Добре. Я чекатиму, — відповів він тихо.

Коли дзвінок закінчився, Олександра довго стояла з телефоном у руках, дивлячись у порожнечу. Її серце було в сум’ятті.

"Що мені робити тепер?" — думала вона, відчуваючи, як новий розділ її життя стає ще складнішим і неоднозначнішим.