Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

— То тобі потрібна допомога? — гарячі долоні допомагають їй дихати і думати, а ще дивуватися.

— Спочатку я всього лише планував відволікти рій мисливцем, а відерс зібрати вже самостійно. Або зібрати відерс із мисливцем, а потім залишити його рою.

— Убити й обікрасти?!

— Хіба це крадіжка — взяти в мерця? Він би все одно не вийшов живим із цих руїн, то чому ти обурюєшся?

— Ти ж казав, що тобі не подобається дивитися на смерть! Ти — вбивця! — Пенсі ледве може стримати жах.

— І чудовисько, якщо ти ще не забула, все разом до одного, — позіхає руїнник, і Пенсі бачить: зуби в нього й зовсім не людські. — Але, як я вже сказав раніше, щоб вижити тут, потрібно бути або мною, або мати твоє везіння.

— І в чому моє везіння?

— У тому, що ти — жінка. Зазвичай за відерсом приходили чоловіки. А з ними складніше, ніж із вами, і травматичніше. Та й мало який чоловік привабить мене настільки, щоб я запропонував йому вижити в такий спосіб.

— Який спосіб? — луною повторює за руїнником Пенсі.

— Злягтися зі мною звісно, — чудовисько додає до слів страшенно непристойний людський жест, якого, на думку Пенсі, йому і знати не належить, і ситуація ще сильніше починає нагадувати дивний, навіть дикий і трохи жахливий сон, що все ніяк не закінчується.