Читати книгу - "Вогонь у серці , Alina Pero"

Ніка

Я просто хотіла спокійно піти в супермаркет. Без пригод, без соромних моментів, без зайвих думок про чоловіка, якого знаю менше двох діб, але який уже встиг зруйнувати мою нервову систему.

Але доля вирішила інакше.

Я зробила крок за двері під’їзду і ледь не врізалася в нього.

Іван саме заходив усередину після пробіжки. Його біла футболка вологими складками прилипла до тіла, підкреслюючи кожен м’яз, на шиї блищали краплі поту, волосся було скуйовджене, а в руках він тримав пляшку з водою. В одному вусі ще висів навушник, але, побачивши мене, він повільно витягнув його і усміхнувся.

Боже, за що?

Я судомно стиснула ручку авоськи, силкуючись поводитися природно, але жар миттєво накрив мене з голови до п’ят.

– Привіт… – прокашлялася я, розуміючи, що не можу уникнути розмови. – Я… я просто… хотіла вибачитися за вчора. Це було… ну, незручно. Я рідко п’ю. Ну, тобто, не те щоб рідко, але не настільки, щоб… ну, плутати квартири. Просто ще не звикла після переїзду.

Іван із розвагою спостерігав за моїми плутаними поясненнями, ковтнув води і, знову усміхнувшись, промовив:

– Та все нормально. Якщо раптом знову переплутаєш, одразу йди до мого ліжка, я чекатиму.

Я широко розплющила очі, а потім відчула, як по моїй шкірі розтікається тепло.

– Та ну тебе… – пробурмотіла я, удаючи, що нічого не сталося.

– Я серйозно, – його усмішка стала ширшою, а в голосі з’явилися нові нотки.

Він нахилився трохи ближче, і я виразно відчула запах свіжого поту, змішаний із залишками гелю для душу.

– Я в душ, – додав він, підморгнув і пішов угору сходами.

А я стояла на місці, червона, розгублена і… так, чорт забирай, приємно розбурхана.

Я навіть не відразу усвідомила, що стискаю ручку сумки так сильно, що біліють пальці.

Чорт.

Що цей чоловік зі мною робить?

Іван

Бляха.

Якого хрена я це ляпнув?

Щойно закрив за собою двері квартири, спина притиснулася до холодної поверхні, а в голові знову закрутилися картинки: Ніка, її розгублене обличчя, червоні щоки й очі, що на секунду округлилися від моїх слів.

Та що зі мною не так?

Я скинув мокру футболку, кинув її в кошик для білизни й почухав потилицю. Бляха, ця жінка реально розхитує мій грьобаний самоконтроль.

В душ. Терміново.

Гаряча вода змусила трохи розслабитися, але думки не відступали. Вона стояла перед очима – як нахмурювала брови, як губи трохи розтулилися в подиві…

Чорт.

Видихнув, витерся рушником і схопив телефон.

Я мав відволіктися. Інакше зациклюся на тому, на що не варто зациклюватися.

[Я]: Брат, пиво будеш?

[Матвій]: Я вже думав, ти не запропонуєш. Де зустрічаємось?

[Я]: Біля твоєї хати за п’ятнадцять хвилин.

[Матвій]: Чекаю.

Кинувши телефон на ліжко, натягнув джинси й футболку.

План був простий: пиво, балачки й ніяких думок про Ніку.

Бодай би спрацювало.