Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Хлопець узяв дівчину за руки, уважно дивлячись у її очі.

–Сестро. Не будь такою грубою. Гадаю, їм потрібен гарячий чай.

–Звідки в крижаному палаці гарячий чай? – здивувалася вона.

"Точно. Це було не скло навколо палацу. Це був лід! Так, вона виходить, не снігова, а крижана королева?" – осінило Найджела.

–Бастіан...– почав було хлопець.

–Не може приготувати їжу, окрім як поза палацом. – повідомила дівчина. –Вогонь не горить у моїй присутності.

–Крім як...– почав хлопець знову.

–Крім як, що?! – розлютилася вона.

–Ельго, може... Познайомимо їх із Пітером? – хлопець сказав це дуже обережно, намагаючись не гнівити сестру. Але здавалося, було пізно.

–Із цим блазнем? – вигукнула дівчина. – Із цим... –вона зупинилася, хитаючи головою. –Пертися в його огидний вогняний ліс? Це вже ні! Не бажаю зіпсувати сукню смородом палаючої деревини.– вона склала руки на грудях.

–Пропонуєш кинути їх на вірну погибель? – запитав її брат. –Ну ж бо, Ельго, я знаю, що ти здатна на співчуття.

–Я не проти того, щоб вони жили... – знизала плечима вона. –Але я нізащо не піду у володіння цього нетактовного пихатого індика.

–Але…

–Ні, Ельгорте, виключено. – відрізала Ельга.

–Можливо…–він затнувся.–Можливо ти дозволиш…

–Що? Його сюди? Після всього, що він накоїв? Дзуськи!

Есме закашлялась і лягла на сніг, потерши змерзлого лоба. Ельгорт перевів погляд на дівчину. Найджел затамував подих і аж задихнувся, крикнувши одночасно із Ельгортом:

–Тільки не засинай!

Есме підхопилась, кліпаючи.

–Ельго, прошу. –перевівши стурбований погляд, продовжив він.– Під мою відповідальність, нехай прийде. Вони ж загинуть!

Дівчина глибоко вдихнула.

– Що ж, гаразд. Можеш запросити свого дорогого приятеля сюди, але, якщо він дозволить собі вільність, я ....

–Повно, сестро, я знаю, на що ти здатна.– він виставив долоні в захисному жесті.–І вельми вдячний тобі за твою розсудливість.– він поцілував їй руку.

Ельга повернулася до Есме.

–Ну? Піднімешся, чи так зволиш перед лікарем своїм постати?

Ельгорт допоміг Есме підвестись. Ельга взяла брата під руку і вони, велично ступаючи по снігу, пройшли до палацу. Есме йшла за ними, стурбовано дивлячись на друга, який продовжував висіти на стіні замку. Лід промочив куртку та светр, було нестерпно холодно і Найджел боявся уявити з якими болячками зляже після такої подорожі.

–А...–протягнула Есме.

Ельга обернулася.

–Чого тобі? – запитала вона, насупившись.

–Мій друг...– прохрипіла вона.

Ельга, незважаючи на хлопця, махнула долонею, і Найджел голосно й боляче шубовснувся об глянцеву крижану підлогу ґанку. Він потер коліна, сидячи на скутій льодом плитці, і помітив, що під товщею криги лежав смолоскип, на його наконечнику застиг вогонь. І тоді він зрозумів: ті червоні плями по всіх стінках палацу, це не тогочасне віяння моди в архітектурі, це полум'я, замок горів, коли його заморозили. Але як це можливо?

Двері відчинилися, і вони увійшли до замку, йдучи холодною слизькою крижаною підлогою, друзі озиралися й бачили розкішні люстри на високих, обмальованих морозом стелях, дорогі оксамитові портьєри на обмерзлих вікнах, картини в золотих рамках, де іній додавав сріблястий серпанок яскравим фарбам, обладунки лицаря в повний зріст, як у ґотлінській школі. Уздовж стіни височіли схрещені мечі зі сріблястими руків'ями у вигляді голів снігових барсів, червона дорога килимова доріжка тут розстелялася від порога до трапезної. Безсумнівно, палац був величезним і неймовірно красивим. По крижаній підлозі застукали кігті, на непроханих гостей біг той самий сніговий барс. Він був пухнастим, білим із темно–фіолетовими плямами, гарні сині, підведені чорним очі уважно дивилися на них, а темні довгі кігті на м'ясистих лапах цокотом відлунювали при його м'якій ході.

–Айларіане! Спинись.– крикнула Ельга, барс зупинився і сів, нахиливши голову в бік мандрівників.

Ельга заговорила до них, не обертаючись:

–Ніяких запитань. Нічого не чіпати. Ви сідаєте тут і чекаєте. Я дала чіткі вказівки? – запитала Ельга. Вони кивнули, міцно взявшись за руки.

–Чудово.– вона звузила очі, розвернувшись.

Ельгорт провів їх у розкішну вітальню: блакитні шпалери зі срібним візерунком, широкий камін, на підлозі лежала шкура ведмедя, з роззявленою пащею. Ближче стіни стояли високі книжкові шафи. Широкий диван з оббитими подушками і чотири крісла з різьбленими ніжками. На столах розташувалися вигадливі канделябри, вази із замерзлими квітами та фотографії у скляних рамках. Від вітальні тягнулося два ряди широких сходинок, з різьбленими поручнями. Вони стояли в крижаній вітальні, відчуваючи страх і жахливий холод. Кожне слово в палаці супроводжувалося густою парою з рота. Найджел притримував Есме, яка не відчувала ніг і весь час норовила впасти. Коли дівчина поклала голову на плече друга і заплющила очі, Найджел спробував струсити подругу.