Читати книгу - "Незакохані, Viter"

Ангеліна намагалася не думати про вчорашній похід у кіно. Вона ж не злякалася! Просто... випадково схопила Ореста за руку. Ну і що? Так буває!

Але ця думка ніяк не покидала її голову. І що ще більше дратувало — Орест поводився так, ніби нічого не сталося.

Наступного дня в школі він, як завжди, сидів у класі, жував жуйку й щось бурмотів Ліані та Яну, ніби вони були найкращими друзями на світі. А коли Ангеліна з'явилася в коридорі, він тільки підморгнув їй.

— О, привіт, Сороко. Як спалося після жахів? Не снилися кошмари?

— Не більше, ніж після твоїх тупих жартів, — відповіла вона, роблячи вигляд, що нічого не сталося.

Але варто було їй сісти за парту, як Орест вмостився поруч.

— І що, коли ще раз підемо? — спитав він з підозріло невинним виразом обличчя.

— Оресте, у мене є купа справ.

— Які ще справи? — втрутився Ян. — На цьому тижні контрольних немає, домашку можна списати...

— Дякую, Графе, що так високо оцінюєш мою старанність! — пробурмотіла вона.

— Старанність — це добре, — Орест знову жував свою жуйку. — Але все ж таки... я думаю, тобі сподобалося наше "не-побачення".

— Ох, серйозно?! — Ангеліна обурено глянула на нього.

— Я просто кажу, що, якщо ти знову злякаєшся, я поруч.

— Я не лякалася!

— Ага, розповідай.

— Ну все, Жуйко, — Ангеліна вперше використала це прізвисько вголос, — припини мене дратувати!

Орест усміхнувся:

— Ага, ось тепер я точно знаю, що ти думаєш про мене більше, ніж хочеш зізнатися.

Ліана, яка весь цей час мовчки спостерігала, відпила чай і прошепотіла Яну:

— Вони або поб’ються, або одружаться.

Ян кивнув:

— Сподіваюся, друге, бо якщо перше, постраждає вся школа.

Ангеліна тільки зітхнула. Їй потрібно було терміново перестати думати про Ореста.

Але як це зробити, якщо він буквально прилип до неї, як... жуйка?