Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бавдоліно 📚 - Українською

Читати книгу - "Бавдоліно"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бавдоліно" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 155
Перейти на сторінку:
насамперед тердонським послам, і таким робом вони переконалися, що навіть святі проти них, і саме тому він викупив мене в мого батька — не так тими кількома монетами, що їх він йому дав, як тим, що позбавив його рота, який треба було годувати. І це змінило моє життя.

— Ти став його слугою?

— Ні, сином. У ті часи Фрідріх ще не був батьком, і, гадаю, він полюбив мене, бо я говорив йому те, що інші з пошани до нього замовчували. Він ставився до мене так, ніби я був його дитиною, хвалив за перші написані закарлючки, за першу лічбу, яку я навчився робити на пальцях, за відомості, які я здобував про його батька і батька його батька… Іноді він звірявся мені, гадаючи, можливо, що я не розумію.

— Ти любив цього батька більше, ніж рідного, а чи тебе радше приваблювала його велич?

— Мосьпане Никито, до того часу я ніколи не замислювався над тим, чи люблю я свого батька Ґальявда. Я лиш уважав, щоб триматися подалі від його стусанів і від його палиці, і це здавалося мені цілком нормальною річчю для сина. Тільки коли він помер, я усвідомив, що таки любив його. Не думаю, що до того часу я колись обнімав свого батька. Я радше біг поплакати в обіймах матері, але бідолашна жінка мусила дбати про всю нашу худобу і їй бракувало часу потішати мене. Фрідріх був гарної статури, лице мав наче кров з молоком, а не кольору дубленої шкіри, як у моїх земляків, волосся й борода його палали вогнем, руки він мав довгі, пальці — тонкі, нігті добре доглянуті, він був упевнений у собі й вселяв упевненість в інших, був веселий та рішучий і вселяв веселощі й рішучість в інших, був відважний і вселяв відвагу… Я був левеня, а він був лев. Він умів бути жорстоким, але до людей, яких любив, був дуже ласкавий. Я любив його. Він був першою людиною, яка прислухалася до того, що я казав.

— Ти був для нього голосом народу… Добрим є владар, який не тільки прислухається до придворних, але й намагається зрозуміти, що думають його підданці.

— Авжеж, але я вже не знав, хто я і де я. Відколи я зустрів імператора, імперське військо двічі, від квітня до вересня, перетнуло Італію — раз із Ломбардії до Рима і другий раз у протилежному напрямі, звивистим шляхом від Сполето до Анкони, а звідти — до Апулій, а тоді ще через Романію і далі до Верони, Тридента і Боцена,[49] аж врешті перевалило через гори і вернулося в Німеччину. Проживши сяк-так дванадцять років між двома річками, я потрапив у саме осердя світу.

— Так тобі здавалося.

— Знаю, мосьпане Никито, що осердям світу є ви, але світ ширший від вашої імперії, а є ще Крайземна Туле і країна гібернійців. Звісно, супроти Царгорода Рим — це купа руїн, а Париж — заболочене село, але й там іноді дещо діється, і на світі є просторі краї, де не розмовляють грекою, а ще є народ, який, виражаючи згоду, каже: «ок».

— Ок?

— Ок. [50]

— Дивно. Але продовжуй.

— Продовжую. Я обдивився цілу Італію, побував у нових місцях, бачив різні обличчя, одежу, якої ніколи раніше не бачив, адамашки, гаптування, золочені плащі, мечі, зброю, день за днем чув звуки, які мені важко було відтворити. Лиш невиразно пам'ятаю, як у Павії Фрідріх одержав залізну корону короля Італії, а тоді пригадую, як ми йшли в так звану Italia citerior,[51] а далі — вздовж паломницького шляху via Francigena,[52] ледь згадую зустріч цісаря з папою Адріяном у Сутрі,[53] коронування у Римі…

— То цей твій василевс, чи цісар, як ви його називаєте, був коронований у Павії чи в Римі? І чому в Італії, якщо він є василевсом алеманів?

— Не поспішай перед батька в пекло, мосьпане Никито, у нас, латинян, не все так легко, як у вас, ромеїв. У вас хтось виколює очі теперішньому василевсу, сам стає василевсом, усі з цим погоджуються, і навіть патріярх Царгородський робить те, що йому каже василевс, інакше василевс і йому очі виколе…

— Не перебільшуй.

— Я перебільшую? Коли я приїхав сюди, мені відразу пояснили, що василевс Алексій III зійшов на трон, бо осліпив законного василевса, свого брата Ісаака.

— А хіба у вас жоден король не усував попереднього, щоб забрати в нього трон?

— Так, але він убивав його під час битви або ж отрутою чи кинджалом.

— Бачите, ви варвари, не вмієте вигадати менш жорстокий спосіб вирішувати державні справи. Зрештою, Ісаак був братом Алексія, а брата вбивати не можна.

— Розумію, то був чин милосердя. У нас усе не так. Цісар латинян, який ще з часів Карла Великого сам не є латинянином, але є спадкоємцем римських цезарів, себто тих, які правили в Римі, а не в Царгороді. Проте, щоб була певність, що він справді їхній спадкоємець, його мусить коронувати папа, бо закон Христа скасував закон фальшивих і брехливих богів. А щоб його коронував папа, цісаря ще мусять визнати міста Італії, кожне з яких до певної міри саме собі пан, а отже, він має бути коронований як король Італії — звичайно, тільки в тому разі, якщо його оберуть тевтонські князі. Зрозуміло?

Никита вже давно зрозумів, що у латинян, хоч вони й варвари, усе дуже складно: нічого не тямлячи в тонкощах і відтінках, якщо йдеться про богословські питання, в якомусь питанні з права вони мудрують на всякі способи, аж голова пухне. І тому коли візантійські ромеї століттями провадили плідні собори, щоб дати визначення природі Нашого Господа, але не ставили під сумнів владу, успадковану прямо від Константина, західні люди полишили богослов'я римським священикам і гайнували час, отруюючи одне одного й обмінюючись ударами сокирою, щоб з'ясувати, чи мають вони ще імператора і хто саме ним є, і попри все це істинного імператора у них так більше ніколи й не було.

— Отже, Фрідріхові потрібно було, щоб його коронували в Римі. То, мабуть, була урочиста церемонія…

— До певної міри. По-перше, тому, що порівняно зі Святою Софією собор Святого Петра в Римі — це просто халупа, до того ж кривобока. По-друге, тому, що становище в Римі було досить неясне; у той час

1 ... 10 11 12 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бавдоліно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бавдоліно"