Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Виставка мала назву “Голоси тиші”. У просторі галереї її картини висіли поряд із роботами ще п’яти митців — кожен з них уже мав певне ім’я. А вона — новачка, з іменем, яке ні для кого нічого не означало.

На відкритті було людно. Вино, розмови, усмішки, шепіт. Кароліна стояла збоку, біля своєї серії з трьох полотен: “Розлам”, “Форма тиші” і “Між”. Вони були оголені, мов її душа. І вона відчувала це на фізичному рівні — ніби стояла не в сукні, а в прозорій оболонці, крізь яку кожен міг заглянути глибше, ніж хотілось би.

Перші глядачі проходили повз. Хтось кинув швидкий погляд і рушив далі. Один чоловік зупинився, нахмурився, шепнув супутниці: “Незрозуміло. Сирувато”. Вона зробила ковток вина, щоб приховати гіркоту.

Але згодом з’явилась молода дівчина, яка довго стояла перед “Між”. Її очі були наповнені чимось глибоким — ніби вона побачила там себе. Вона підійшла до Кароліни:

— Це про вибір, правда? Про те, коли не знаєш, куди йти, але вже не можеш залишатися.

— Так… — відповіла Кароліна тихо. — Саме про це.

— Це дуже сильно.

І з того моменту все почало змінюватися.

---

На другий день кілька критиків залишили короткі нотатки в каталозі виставки — і хоч один написав, що “стилістично ще нестабільно”, інший вказав: “Справжність, від якої важко відвести погляд. Її роботи не кричать — вони шепочуть, але кожен шепіт точно влучає в нерв.”

На третій день біля її картин з’явилась червона цятка — знак проданої роботи.

А на завершенні виставки Савранський підійшов до неї й сказав:

— Твоя картина викликала найбільше обговорень. Це добре. Якщо люди сперечаються — значить, ти торкнулась чогось живого. Хочеш подумати про персональну виставку?

Кароліна не одразу відповіла. Вона подивилась на “Форму тиші”, яка залишалась на стіні — остання, ще не продана, але така важлива. І прошепотіла:

— Так. Я готова.

---