Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Студія вже не здавалася їй холодною. Кароліна поступово облаштувала простір — не лише фізично, а й внутрішньо. Тут вона більше не боролась, а творила.

Одного вечора, після виставки в місцевому арт-клубі, вона поверталась додому, коли їй прийшов лист на пошту. Тема: "Запрошення до співпраці".

Вона відкрила, не сподіваючись нічого особливого. Але в тексті були знайомі ім’я і прізвище — Ілля Савранський, відомий галерист, куратор кількох міжнародних проєктів. Його галерея в Києві була легендарною, і потрапити туди мріяли навіть ті, хто давно в арт-обоймі.

> “Доброго дня, пані Кароліно. Вашу роботу "Форма тиші" я побачив випадково на виставці в ‘Квадраті’. Вона зачепила. Якщо у вас є інші роботи в тому ж дусі — я хотів би побачити більше. Можливо, з цього щось виросте.”

Її серце закалатало. Вона перечитала лист кілька разів. Поставила телефон. Потім знову взяла. Це був той самий момент, про який вона колись мріяла — але тепер, коли він настав, вона не була впевнена, чи готова.

---

Наступного тижня вона приїхала до галереї. Савранський був зовсім не схожий на уявного сноба — він був простий, зосереджений, трохи мовчазний. Роздивлявся її роботи мовчки, не коментував, не реагував.

Тільки коли переглянув усе, сказав:

— У вас щось є. Це ще не голос, але це вже не ехо. Якщо хочете — я включу вас до групової виставки. Але це буде не просто показ. Це буде діалог. Ваші роботи мають сказати щось. Ви готові?

Кароліна кивнула. Вперше в житті вона не шукала дозволу. Вона знала, що готова не тому, що впевнена — а тому, що навчилася діяти навіть у сумніві.

---

І в той момент вона зрозуміла: іноді новий шлях починається не з гучного старту, а з тихого, але сміливого “так”.