Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Повернення до студії виявилось романтичним лише на перший погляд. Через кілька днів ейфорія розчинилась у реальності: обдерті стіни, відсутність матеріалів, холод, а головне — відсутність віри у себе, яка часом знову прокидалась у найневдаліші моменти.

Перший виклик — самотність творчості.

Колись вона малювала, оточена галасом виставок, замовлень, підтримки. А зараз — тиша, яку вона мусила витримати. Її нові роботи не йшли легко. Вона починала полотно й не закінчувала. Кидала. Починала інше. І знову — сумнів: “Чи варто?”

Другий виклик — фінанси.

Оренда студії була дешево, але все одно — витрати. Фарби, ґрунт, пензлі, папір — усе вимагало грошей. Вона працювала на півставки в кав’ярні неподалік, щоб утриматися на плаву, і щовечора поверталась до полотна втомлена, але з чітким: “Я мушу”.

Третій виклик — страх перед оцінкою.

Коли вона вперше вирішила виставити одну зі своїх нових робіт в локальній галереї, її охопила тривога. Не тому, що вона боялась критики, а тому, що боялась — її більше не побачать. Її стиль змінився, стала інакшою вона сама, і це була чесна творчість — а чесне завжди вразливе.

Четвертий виклик — зустріч зі старими колегами.

На одній з виставок вона побачила тих, хто колись був її “тусовкою”. Вони посміхались, питали, де вона зникла, і говорили, що її стиль “став… цікавим”. І хоча жодного прямого осуду не було — вона відчула, як сильно змінилася, і як не хоче повертатися до колишнього середовища заради визнання.

Та найголовніше — виклик собі.

Залишатися. Малювати, навіть якщо не впевнена. Бути собою, навіть коли хочеться сховатися в інший світ.

Кароліна кожного дня приходила в студію як на внутрішній фронт. Але з часом — мазки ставали сміливішими, ідеї — яскравішими, руки — впевненішими. І одного дня вона подивилась на завершену картину й подумала:

> “Можливо, я не зможу змінити світ. Але я точно можу змінити свій.”