Читати книгу - "Між реальностями, Love"

Кароліна йшла вулицею, повільно вдихаючи холодне повітря. Після зустрічі з Андрієм вона відчула щось несподіване — полегшення. Не тому, що все стало на свої місця, а тому що вона вперше дозволила собі не триматися за те, що давно минуло.

Тепер було важливо інше: що робити з тим, що є.

Удома вона дістала з шафи стару коробку — ту, куди давно склала свої замальовки, ідеї, листи до себе. Її пальці торкнулися паперу, пожовклого від часу, і серце затремтіло. Серед них вона знайшла лист, написаний у двадцять три:

> "Кароліно, якщо ти це читаєш — значить, ти ще не здалася. Я не знаю, ким ти стала, але прошу: не забувай, що світ у тобі більший, ніж у будь-якому виборі. Твоя сила — не в тому, щоб бути ідеальною, а в тому, щоб бути живою."

Вона розплакалася. Ці слова — від себе до себе — пробили броню, яку вона так довго носила.

Наступного дня вона пішла до старої студії, де колись малювала. Там усе було запорошене, порожнє — ніби чекало на неї. Вона взяла до рук пензель. Рука тремтіла, але вона провела першу лінію.

І в ту мить зрозуміла — неважливо, що буде з цією картиною. Важливо те, що вона знову почала.

Ввечері вона зустрілася з Олексієм. Той уважно подивився на неї, наче щось перевіряв.

— Ти змінилася, — сказав він.

— Може, я просто перестала тікати, — усміхнулась Кароліна. — І більше не шукаю себе в чужих світах.

Олексій кивнув.

— А тоді що далі?

Кароліна подумала. Її відповідь була простою:

— Я створю свій.