Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            – Сестра Леонтія? – озвалася Агата, стираючи з чола  дощову воду.

            – Чим можу служити?

            – Я – сестра Агата. Отець Томас прислав мене з дорученням. Ви пам'ятаєте мене?

            Стіни притулку здавалися набряклими через всепроникну вогкість. Але, як і за старих часів, були просякнуті пахощами свіжоспеченого хліба. Агата пам'ятала їх з дитинства: вранці вони виповзали з кухні таким собі змієм-спокусником,  що просочувався крізь шпарину у спальню і будив  дівчаток гострим ароматом кмину.

            Відігріваючись під теплим покривом приємних спогадів, Агата щільніше закуталася в м'який плед.

            – Відтоді, як ти поїхала,  сплило чимало води, – піднісши чашку з гарячим чаєм до тонких безкровних вуст, промовила сестра Леонтія. – Але мені завжди здавалося, що тут, у Місті, ти ніколи не знайдеш собі місця. Бунтівний дух, – зітхнула вона. – На відміну від інших овець Його стада, ти ніколи не вирізнялася  покірністю. Тільки Він міг спрямувати тебе у потрібне русло. Це з Його милості ти стала черницею.

            Відсьорбнувши зі своєї чашки, Агата згідно кивнула.

            – Але ти не одна така. Бачить Бог, подібні до тебе діти іноді з’являються. Обов'язок велить мені однаково любити всіх небожат, які потрапляють сюди. Але я мимоволі віддаю перевагу особливим дівчаткам. Не приховуватиму, ти була моєю улюбленицею, Агато. І що б там не говорив Його Високопреосвященство, я й досі впевнена, що Господь намітив  тебе особливим чином.

            Щоки Агати спалахнули. Вона воліла б не згадувати про свій ганебний вчинок і щонайменше хотіла, аби його ставили їй в заслугу.

            – Ви сказали, був хтось іще? – запитала вона.

            –  Так, – пожвавішала сестра Леонтія. – Її звали Марцеліна. Як і ти, вона стала сестрою Ордену Святої Філомени.

            – Сестра Марцеліна виховувалася тут? – здивувалася Агата.

            – Мабуть, ви з нею зустрічалися, – хитнула головою Директриса.

            – Авжеж.

            – Скажи, чи добре їй ведеться? Вона була винятковою дитиною.  Такою енергійною і язикатою. Сподіваюся, Господь упокорив її вдачу? Принаймні я часто за це молилася.

            – Сестра Марцеліна померла майже десять років тому.

            – Шкода…, – похитала головою сестра Леонтія. –  Господь завжди прикликає найкращих у першу чергу. Всім іншим слід сповна напитися з чаші земних поневірянь, перш ніж Небеса розкриються і закличуть їх до вознесіння.

            Залишивши на дні чашки сантиметровий шар чорного, тягучого бруду, Агата піднялася, притримуючи побиті міллю краї вовняного покривала.

            – Одяг просох, – промовила вона.

            – Уже вирушаєш? – стрепенулась сестра Леонтія. – Ти могла б лишитися з нами ще на кілька днів.

            – Отець Томас хвилюватиметься, – зронила Агата.

            – Он воно як…, – наче щось згадавши, промовила черниця. – Гадаю, Найсвятіший Ареопаг мав серйозніші підстави для того, аби призначити тебе на цю посаду. Хтозна? Може, це і є твоє призначення... Але будь обережна, Агато! Навіть ув'язнене під землею, Зло не спить.

            – Дякую за напуття, сестро, – пролепетала Агата, схиляючи голову так, як завше робила у дитинстві.

            – Я можу попросити тебе про послугу? – запитала сестра Леонтія. – На дяку  за ті безсонні ночі, які я провела в узголів'ї твого ліжка, коли ти хворіла…

            – Все що завгодно, –  відчувши болючий укол власної невдячності, палко пообіцяла Агата.

            – Розкажи нашій пастві про свою святу покровительку, – попросила Директриса.

            Це прохання не так обтяжувало  сестру Агату, скільки змушувало затриматися в ненависному Місті ще на якийсь час. Але відмова запросто могла стати причиною для щиросердної сповіді.

            – Із задоволенням, – відповіла вона. – Якщо дівчатка зберуться у трапезній...

            – У трапезній? – тихо засміялася сестра Леонтія. – Боюся, ті дні, коли сиріт можна було розмістити за одним обіднім столом, давно минули. Тепер для ранкової та вечірньої молитов я збираю їх у великій залі, і місця там ледве вистачає для всіх.

            – У залі? – в свою чергу  здивувалася Агата. – Скільки ж у притулку дітей?

            – Шістсот шістдесят п'ять. І всі під моєю опікою, – гордо виголосила Директриса. – Більше я брати відмовляюся, інакше чиємусь імені неодмінно доведеться стояти у списку біля числа Звіра.

            – Але звідки у Місті стільки сиріт? – здивувалась  Агата.

            – О, вся справа в тому, що більшість із них – ніякі не сироти, – пояснила старша сестра. – У них є батьки та матері, але всі вони віддані на піклування держави. Чи ти не чула, що шлюб між чоловіком і жінкою скасовано? Не варто так дивуватися, люба. Усьому є причина. Офіційна влада визнала такий союз узаконеним  зобов'язанням обох сторін бути вірними одна одній. А це велика спокуса. Порушення подружньої вірності – заборонений плід, до якого завжди тягнеться людська рука. Але якщо шлюбу немає, то немає і зради перед лицем Господа і суспільства. Відтепер і чоловіки, і жінки абсолютно вільні від  гріху, оскільки за таких обставин побажати чужої дружини просто неможливо. Нам всім тільки-но й лишається визнати, що  людство здійснило ще один духовний подвиг – подолало спокусу, яка суто теоретично могла призвести до гріха.

            – Але Порок давно подоланий, а разом з ним всі гріхи…, – затріпотіла віями Агата.

            – Саме так: гріх зборений. Але не сама спокуса. А з деяких пір владі Міста вдалося винищити й її теж.

            – Отже, відтепер усі діти народжуються поза благословенним шлюбом?

            – Так, – підтвердила Леонтія. – Їх віддають до закладів, подібних до цього. Як бачиш, роботи тут побільшало. Та доклавши спільних зусиль, ми навчимо цих крихіток шанувати батьків і матерів своїх, перебуваючи від них на відстані. На щастя, діти проникаються ідеєю ідеалізування батьків набагато глибше, якщо день у день  не спостерігають їхніх слабкостей та вад.