Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            – Але як можна таку велику кількість дітей однаково і достатньо обдарувати любов'ю і ласкою? – не переставала дивуватися сестра Агата.

            – Хто знає? – незворушно відгукнулася сестра Леонтія. – Якщо ж тебе цікавить моя особиста думка, то я не маю з цього приводу жодних ілюзій, а просто виконую доручену мені роботу. Quae fuerant vitia, mores sunt (Що було вадою,  тепер стало звичаєм)[7].

            Агата задумливо закусила губу.

            – Виходить, – повільно промовила вона, – що за долю цих дітей відповідальне лише суспільство?

            – Саме так , – підтвердила її думку сестра Леонтія, піднімаючись зі свого місця. – Воно завжди відігравало провідну роль у знеособленні. Ось чому я все життя мала незгасимий інтерес всього, що випиналося із загальної маси, – знявши з гачка над камінною полицею червоний габіт, вона обмацала його руками. – Слава Богу, висох.

             Зазвичай публічні виступи не викликали в сестри Агати захоплення. Все було якраз навпаки. Її покликання передбачало усамітнення, занурення в церковні тексти, які вона старанно переписувала і над чиїм сенсом замислювалася, зрікаючись у такі хвилини усього мирського і суєтного. Саме тому, раптом опинившись на виду, вона відчувала ніяковість, із подивом відзначаючи, що не так давно сама прагнула опинитися в центрі уваги. Аби опанувати себе, а заразом і зненацька захриплий голос, вона постаралася воскресити в пам'яті це пекуче бажання виявитися обраною Господом. Безуспішно! Гріх марнославства, який міг би бути таким корисним за певного збігу обставин, зник назавжди.

            – Перепрошую, – сестра Леонтія незграбно потіснила Агату до стіни, аби безперешкодно дістатися  кафедри. – Дівчата! – голосно звернулася вона до аудиторії. – Увага! – Постукавши невеличким молоточком об дерев'яну підставку, вона оголосила: – Сьогодні до нас завітала гостя. Я з неабияким задоволенням представляю вам Агату, сестру Ордена Святої Філомени, наречену Господа нашого Ісуса Христа та  Святого Стража, покликану охороняти Новий Едем від того, хто вже тисячу років замкнений у в'язниці. Її шлях до Бога розпочався тут, а закінчиться у самому Царстві Небесному. Тож уважно послухайте те, що вона вам скаже, і, можливо, не у всіх, але  в деяких із вас її слова запалять Божу іскру. Такі відчують благодать і побачать світло, яке вестиме їх по життю, бо qui habet  aures audiendi, audiat (хто має вуха, нехай почує) [8]. Усім зрозуміло?

            Піднявши смиренно опущену голову, Агата кинула оком вглиб величезної зали. Сотні мерехтливих очей насторожено стежили за нею в напівтемному приміщенні, освітленому лише півсотнею воскових свічок.

            Багатоголова гідра. Вже зараз вона викликала страх і трепет своєю однорідністю та однаковістю виразу на юних обличчях. Виховавши в собі великодушність, Агата більше не відчувала до неї колишньої зневаги, тільки жалість.

            – Що ти хочеш сказати, Філомено?

            На вигляд їй було не більше семи чи восьми років. Маленька дівчинка із туго заплетеними кісками, що  спускалися по худеньких плечах.

            – Я не хочу ставати черницею! – голосно вигукнула вона. – Це нудно!

            Повітря задзвеніло від смішків, змушуючи Директрису знову взятися за молоток.

            – Вгамуйся і не збивай зі шляху істинного інших, – суворо вимовила сестра Леонтія.

            – Дівчинку звуть Філомена? – поцікавилася сестра Агата.

            – На жаль, так, – відповіла та. – Прикрий збіг. Отже, – звернулася вона до глядачів, – якщо більше ніхто не хоче висловитись, я надам слово сестрі Агаті. Прошу вас, сестро.

            Вставши за кафедру, Агата склала перед собою руки так, наче хотіла прочитати молитву. Але з вуст її полилася цілком світська мова:

            – Щойно я почула, що бути черницею нудно. Всі ми іноді нудьгуємо з різних причин, хіба ні? Але нудьга – не порок, а лише нездужання душі. Її можна зцілити. Упевнена, у кожного з вас є свій рецепт ліків від цієї недуги. Хтось хоче ним поділитися?

            Сотні рук злетіли в повітря, і зала дихнула на сестру Агату м'ятною свіжістю. Аромат дитинства мав свій особливий букет, який можна було  порівняти хіба що із запахом пташиного гнізда.

            – Можна малювати!

            – Гойдатися на гойдалці!

            – Працювати на пасіці!

            – Плести вінки з паперових квітів, щоб потім брат Маркус міг покласти їх на голову святої Катерини!

            – Сто разів поспіль прочитати дев'яностий псалом!

            Сестра Агата мимоволі посміхнулася незлагодженому хору, з якого ледве вичленовувала окремі фрази.

            – Що ж, якщо ви так охоче поділилися своїми рецептами, я відкрию вам свій. Зізнаюся, я часто ходила до Божої утрені з книжкою під фартухом. Сівши на задню лаву, я потайки відкривала її і прочитувала пів сторінки – саме стільки  встигала підгледіти між двома хресними знаменнями. Потім ще пів сторінки, і ще, доки не дочитувала книгу до кінця. In angello cum libello (усамітнившись із книгою), я геть-чисто забувала про нудьгу.

            –  Ви любите читати? –  схиливши голівку набік, недовірливо запитала дівчинка з тонкими кісками.

            –  Так, Філомено, – відповіла Агата.

            –  Про що?

            – Найбільше про старий світ. Той, що існував до Новітньої Ери і загинув від рук Диявола. Господь щедро обдарував його різноманітними чудесами.

            – Чому ви захоплюєтеся ним? Сестра Леонтія каже, що люди старого світу були безбожниками. І що Люцифер винищив людство з потурання Божого. Бог не міг більше терпіти зла, яке вчиняли люди, і дозволив Дияволу їх убити.

            – Можливо, – хитнула головою Агата. – Але були й інші, хто любив Господа.

            – Їм жилося погано, не те, що зараз,  – почулося з іншого боку.