Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Заплющую очі й образи стали такі яскраві, навіть звуки. У мене склалося враження, що повернулася назад. Ось я стою в космопорті з паспортом і квитком на корабель. Оголосили реєстрацію і посадку, йду до стійки для реєстрації. Переді мною ще п'ять хлопців, позаду шикується невелика черга. Деякі хлопці вже були напідпитку. Після реєстрації йду на корабель, а поки йду, згадую, як рік тому сідала точно так само з батьками. На мить з'явилося відчуття, що вони поруч.

— Що це? — запитав Генрі.

— Спогади у спогадах. Мабуть, вона тоді згадувала про цих людей, — відповів йому доктор.

— Вона розповідала, що до цього рік тому їздила з батьками на курорт, цим же рейсом.

Проходжу на корабель і завмираю в подиві.

— М-да, корито, — озвучив хлопець за спиною мої думки. — Не стій на проході.

Сказав і штовхнув мене, я мало не розтягнулася в проході. Сидіння були не як зазвичай, за типом літака, а під стінкою, з ременями безпеки.

— Якщо не помиляюся, це був твій брат, — сказав капітан охорони Генрі.

Генрі почервонів і кивнув.

Розсілися, коли всі пристебнулися, пілот пройшов і перевірив, що все правильно, пішов на місце, запросив зліт.

— Тільки мені здається, що це корито не дуже надійне для польотів у космосі, — сказав брат Генрі.

Пілот відповів йому:

— За що гроші заплатили, те й отримали.

— Рік тому корабель був кращим, — сказала я спокійніше.

— Мила, то було рік тому.

Незабаром після зльоту четверо хлопців дістали пляшки, стали випивати. Ще через годину вони стали голосно сміятися і дуже голосно розмовляти. Я тоді намагалася поспати, сидячи це зробити було не зручно, а тут вони ще шумлять.

— Хлопці, ви б могли не шуміти, будь ласка.

Один із них підійшов до мене впритул, дихаючи в обличчя перегаром і запитав:

— А тобі щось не подобається, милочко?

— Так, що ви іржете на весь салон і поводитеся, як останні відморозки.

Він мовчки мене вдарив під дих кулаком з усього розмаху.

— Ти щось маєш проти наших веселощів?

Я промовчала.

— Так то краще.

— Придурок, — тихо огризнулася я і знову отримала під дих.

— Мовчи, малявка, або ми з тобою розважимося.

Після цього я рота вже не відкривала. Але крім мене ще й іншим пасажирам не подобалася їхня поведінка, і вони теж почали обурюватися. Почалася бійка, яку вийшов розбороняти пілот. Він вийшов із лазером, направив його на тих, хто бився, і сказав:

— Ще хтось щось вякне — уб'ю. Швидко по місцях і пристебнулися!

Усі розсілися, тільки в корабель щось врізалося. Пілот вилаявся і побіг у кабіну і через динамік сказав:

— Раджу всім пристебнутися, у нас екстрена посадка.

— Що! — закричали хлопці, які напилися.

Корабель почало сильно трясти. Я виглянула в ілюмінатор:

— Заходимо в атмосферу планети. Наскільки я розумію, занадто швидко. Корабель скоро розірве на шматки. На щастя, це швидка загибель.

— Мала, мовчи.

— Інакше що, вб'єш мене?! — огризнулася я. — Ми й так уже небіжчики.

Хлопці більше не відгукувалися. У мене було відчуття, що серце зараз вистрибне з грудей, так швидко воно калатало.

— Варто перервати перегляд, серце може не витримати, — злякано сказала королева.

— Ваша Величність, це всього лише її спогад, це те, що вона пережила.

— Ви хочете сказати, що вона проходить це заново? — доктор кивнув. — Якби знала, не дозволила б так знущатися з неї.

Мені було страшно як ніколи в житті. А потім я згадала батьків, як вони посміхаються мені. Якби я тоді знала, що бачу їх востаннє. Пам'ятаю, тоді я чхнула, а мама сказала:

— Будь здорова. Лежи в ліжку й одужуй. Ми з батьком трохи покатаємося і повернемося.

Батьки тоді мене обійняли міцно. І зараз, у кораблі, що падає, мені здалося, немов вони мене обіймають.

— Ми любимо тебе, — сказав батько, вони поцілували мене.

— Скоро побачимося, сказала мама.

Я знову розплющила очі, я була на кораблі, який здійснює екстрену посадку. Тільки тепер уже не було страшно від близької смерті. Немов з'явилося очікування її, навіть тиха радість, що скоро побачуся з батьками.

— Її серцебиття вирівнялося! — вигукнув доктор. — Але як таке можливо? Що вона зробила? Що дозволило їй так швидко заспокоїтися?

— Спогад, — спокійно сказала королева.

— Вона говорила, що саме на кораблі перестала боятися. І стала радіти, що швидше з батьками побачитися, які загинули... — згадав начальник охорони.