Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

— О, деканат? — пожвавішав Сергій, високий хлопець з модною стрижкою. — То ти будеш працювати з цією злобною Шумською?

— Так, — кивнула Злата.

— Співчуваю, — він зробив ковток коктейлю. — Вона справжній дракон. Минулого року ледь не відрахувала мене за пропуски.

— Але ж не відрахувала, — підморгнув йому Дамир.

Між ними пробігла якась дивна напруга, і Злата зрозуміла, що Дамир, ймовірно, якось вплинув на це рішення. Наскільки далеко сягали його зв'язки?

Вечір тягнувся повільно. Злата пила коктейлі, танцювала з Дамиром, слухала розмови цих багатих, самовпевнених дітей про речі, які були їй чужі — відпочинок на яхтах, покупки в Мілані, машини, ціна яких перевищувала річний бюджет її родини. Дамир був у своїй стихії — впевнений, харизматичний, центр уваги. Але кілька разів вона помічала, як він відводить убік когось із групи і про щось тихо говорить, після чого вони обмінювалися конвертами або рукостисканнями з прихованим вмістом.

Близько першої ночі Віка, яка була вже явно п'яною, підсіла до Злати, коли Дамир відійшов до бару.

— Ти ж розумієш, що ти для нього просто нова іграшка? — сказала вона, дивлячись кудись повз Злату. — Він завжди так робить. Знаходить наївну дівчинку, використовує і викидає. Спитай Алісу. Ой, не можеш — її відрахували.

— Про що ти? — напружилася Злата.

— Про те, що Дамир використав її так само, як використає тебе, — Віка сьорбнула коктейль. — Змусив діставати для нього екзаменаційні питання. Обіцяв золоті гори. А коли вона попалася, він навіть не відповідав на її дзвінки.

Злата відчула, як її шлунок стискається. Це підтверджувало те, що розповідала Соня.

— Чому ти мені це кажеш?

— Бо він зробив те саме зі мною два роки тому, — Віка гірко усміхнулася. — А я була надто закохана, щоб зрозуміти, що відбувається, поки не стало запізно.

Вона підвелася, похитнувшись, і, не чекаючи відповіді, пішла до вбиральні.

Дамир повернувся з двома коктейлями.

— Що там Віка тобі нашіптувала? — запитав він, сідаючи поруч.

— Нічого важливого, — збрехала Злата, беручи келих. — Запитувала, де я купила сукню.

— Схоже на неї, — Дамир усміхнувся, але його очі залишалися холодними і уважними. — До речі, завтра нам треба обговорити деталі. О дванадцятій у кав'ярні?

— Завтра я не можу, — Злата згадала, що обіцяла Марині допомогти з підготовкою до семінару.

— Це не прохання, Злато, — його голос зберігав легкий, дружній тон, але в ньому з'явилися сталеві нотки. — Нам потрібно обговорити план до твого першого дня в деканаті. У тебе є зобов'язання.

Злата відчула, як її гарний настрій випаровується. Спогади про слова Віки і Соні, про дівчину, яку відрахували, переплелися з реальністю цього вечора — Дамир, який тримає її майже як власність, як ще один зі своїх активів. І вона сама, у сукні, купленій за зекономлені гроші, з косметикою, купленою на його подарунок, посеред людей, яким вона була абсолютно нецікава.

— Добре, — сказала вона нарешті. — О дванадцятій.

Дамир широко посміхнувся і поцілував її в щоку. Його губи були теплими, але дотик відгукнувся холодком десь глибоко в грудях.

— Ти не пошкодуєш, — прошепотів він біля її вуха. — Ми станемо найкращою командою в історії цього університету.

Злата дивилася на тьмяне світло, яке відбивалося в його очах, на впевнену усмішку, якою він зачаровував усіх навколо. Вона знала, що вже починає шкодувати. Але зупинитися було вже надто пізно.