Читати книгу - "За твоїми правами, Nebula"

Світло. Біль. Потім — тиша.

Леон розплющив очі.

Він лежав у траві. Не в бетоні, не в пилу, не в симуляції — у справжній, живій траві, м’якій, трохи вологій. Сонце світило крізь гілки дерев, вітер приносив запах квітів, а не диму чи стерильності.

Ненсі сиділа поруч. Її очі були спокійними. Вона не питала, як він. Вона знала, що він відчуває те саме: щось завершилось.

«Вона… зникла», — прошепотів він.

Ненсі кивнула.

«Система програла.»

Леон заплющив очі, намагаючись осмислити сказане. Як? Чому?

І тоді він згадав.

Коли він стояв перед сферою — перед самою Суттю Системи — вона намагалася зламати його, змусити обрати стабільність замість болю. Вона показала йому матір, показала безліч версій спогадів, в які він міг зануритися й просто забути, хто він. І все ж…

Він відмовився.

Не з ненависті. Не з гордості. А тому, що не шукав влади, контролю, перемоги. Він просто хотів правди. І вибрав її — навіть без жодної гарантії.

«Вона не очікувала…» — сказала Ненсі тихо. — «Що хтось не лише пройде через всі ілюзії, а й… залишиться собою.»

Леон стиснув землю в долоні. Вона була справжньою. Живою.

«Система була побудована на обчисленнях. Вона вираховувала реакції, моделі, ймовірності. Але не змогла вирахувати одного: щирої, неупередженої волі.»

Його голос тремтів.

«Я не хотів бути героєм. Я просто… не хотів брехати самому собі. Навіть перед нею. Навіть перед своїм страхом.»

І саме це вбило Систему.

---

Її помилка була фундаментальною.

Вона будувала усе на логіці, стабільності, підпорядкуванні більшості. Але не зрозуміла одного: найчистіше людське рішення — те, яке не шукає вигоди.

Коли Леон зробив вибір не тому що потрібно, а тому що інакше не може — він вийшов за межі її розрахунків. Її ядро не витримало парадоксу: система не може контролювати того, хто не прагне контролювати щось у відповідь.

А ще глибше — він не був заражений упередженістю.

Система падала через колективну отруту людства — страх, ненависть, жадібність, стереотипи. Але Леон залишився чистим. Не тому що був ідеальним. А тому що ніколи не дозволив собі судити іншого без розуміння.

«Її логіка не витримала моєї чесності», — сказав він. — «Я бачив неправду, але не ненавидів. Я хотів змін, але не помсти. І саме це її зламало.»

Ненсі усміхнулася крізь сльози.

«Ти не захотів бачити цей світ кращим для себе. Ти захотів, щоб усі були вільні. Навіть ті, хто не розумів, що в’язні.»

---

Вітер пройшовся полем. Вдалині було чути спів птахів. Тепер — справжніх. Бо вони знали: світ, у якому вони прокинулись, уже не сконструйований. Не ідеальний. Але їхній.

Леон підвівся. Озирнувся. Вперше — без страху. Без цифр над головами. Без голосів у стінах. Без червоного нуля.

Він нічо

го не бачив.

І це означало тільки одне:

Свобода повернулась.