Читати книгу - "Казки розуму, anwsxxz"

Північне передмістя. Занедбана місцевість, колишній кооператив “Веселка”.
Нині — Місто Казкарів.

Відеокамери — відсутні. Поліція — не втручається. Офіційно — “закрита освітня ініціатива з ознаками перформативної терапії”.

Неформально — чарівне гетто, де архетипи стали дійсністю.

Едвард та Еллі прибувають туди під виглядом пари, що шукає “внутрішнього переродження”.
Їх зустрічає «Казкова Мати» — жінка в червоному, з усмішкою, котра не змінюється незалежно від слів:

— “Вітаємо у всесвіті, де вам більше не потрібно бути собою. Тут ви — вигляд, котрий вибираєте.”

Вона простягає їм “Казкові паспорти”. У них потрібно вписати:

• архетип,

• роль у суспільстві,

• бажаний сценарій перетворення.

Еллі вибирає «Бібліотекарку снів».

Едвард — нічого не вписує.

Місто поділене на зони:

• Гущавина Справедливості — тут здійснюють “казкові покарання”. Наприклад: людину, яку звинуватили в “жадібності”, змушують носити золоту маску до “очищення”.

• Хатина Долі — місце “архетипного одруження”: пари не створюються, а призначаються за символічною сумісністю.

• Печера Перевтілення — тут проходять ритуали “перенародження в образ”: від амнезії до повної зміни імені.

Увечері Еллі шепоче:

— “Це не просто гра в казку. Це секта, яку проголосили мистецтвом.”

Едвард відповідає:

— “Тут не фіксують особистість — тут її випалюють. Їм не потрібна істина. Їм потрібна ролева віра.”

Вони починають пошуки Сірого Казкаря — таємничої фігури, яка, за чутками, переписує сценарії для тих, хто не може “зіграти” свою роль.

На стінах міста є його знак: закреслена книга і напис:

“Коли сторінка закінчується — починається воля.”

Вночі Едвард і Еллі проникають до архіву Міста Казкарів — кімнати, заповненої переписаними “життєвими історіями”.

Серед паперів — документи дітей, яких офіційно вважають зниклими. Їх імена тепер замінені на “Син Оленя”, “Мовчазна Вовчиця”, “Дівчина з Нічної зірки”.

У дверях з’являється фігура.

Сірий Казкар — чоловік з обличчям, вкрите глиняною маскою.

— “Ти шукаєш логіку? Це слово тут заборонено. Ми не віримо в причини — лише в наслідки.”

— “Ти викрадаєш особистості,” — каже Едвард.

— “Я рятую їх від болю бути собою,” — спокійно відповідає Казкар.

Він схиляється ближче.

— “Усе місто — театр. А ти — актор, який не визнає сценарію. Але чи зможеш ти вибратися з казки, в якій уже граєш головну роль?”

Кінець частини 11. Продовження у частині 12: «Гіперкнига»