Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Присутність Кая у таборі Райана спочатку була джерелом напруги. Калена тримала дистанцію, її слова були скупими, а погляд – холодним. Але Райан, з властивою йому мудрістю, не дозволяв особистим емоціям заважати справі. "Тепер ви обоє тут, щоб вчитися виживати і битися. Особисті рахунки – поза межами цього табору", – заявив він. І Калена, і Кай, поважаючи його авторитет, підкорилися.
Так почалися їхні спільні тренування. Райан, який тепер мав двох учнів, лише збільшив навантаження. Вони бігали, долаючи круті схили, відточували техніку володіння зброєю – Кай з мечем, Калена з луком і ножем, і, звичайно, з Даром. Спочатку Кай, досвідчений воїн, що вже пройшов навчання у Старійшин, скептично спостерігав за Каленою. Він бачив її фізичну силу, її влучність, але сумнівався у її здатності контролювати хаотичний Дар.
Однак його скептицизм швидко розвіявся. Райан часто влаштовував їм імпровізовані битви – чи то з невеликими зграями диких звірів, що забрели на їхню територію, чи з розвідниками Гарлінгів, що інколи заходили занадто далеко. У цих сутичках Калена показувала дивовижну хоробрість. Вона не хиталася перед обличчям небезпеки, її погляд був зосередженим, а рухи – рішучими. Її кмітливість дозволяла їй знаходити несподівані рішення, а зростаюча майстерність у контролі Дару вражала.
Її Дар все ще виривався потужними, іноді непередбачуваними спалахами, але вона вже могла направляти його. Вона використовувала його не як щит, а як зброю, що зносила ворогів, випалювала землю під їхніми ногами, створювала вихори, що збивали з пантелику Гарлінгів. Кай бачив це на власні очі. Він бачив, як від делікатної дівчини, яку він пам'ятав, не залишилося й сліду. Натомість перед ним був воїн, що випромінював силу та рішучість. Його повага до неї зростала з кожним днем, з кожною битвою, яку вони проходили пліч-о-пліч.
Поступово, напруга між ними почала спадати. На зміну їй приходила взаємна повага, яка повільно, але впевнено переростала у щось більше. Після виснажливих тренувань чи битв, вони сиділи біля вогнища, обмінюючись короткими, але змістовними поглядами. Калена відчувала його підтримку. Коли її Дар виривався з-під контролю, і вона відчувала розчарування, Кай підтримував її поглядом, немов кажучи: "Все гаразд. Ти зможеш". Він став її опорою в цій нові боротьбі.
Між ними виник незримий зв'язок. Це не були слова, а мовчазне розуміння, обмін поглядами, що говорили про довіру, яка зростала між ними. Під час спарингів, коли їхні рухи зливалися в один потік, їхні тіла майже торкалися, і Калена відчувала тепло його близькості.
Одного разу, під час тренування з ножами, Кай випадково притиснув її до скелі, блокуючи її рух. Їхні обличчя опинилися зовсім близько. Він дивився на неї, його сірі очі були наповнені чимось глибоким, чого вона раніше не бачила – сумішшю захоплення, тривоги та ніжності. Він помітив, як її щоки залив рум'янець, і його погляд повільно опустився до її губ. Це був довгий, пронизливий погляд, який змусив серце Калени забитися частіше. Він не торкнувся її, але натяк на можливе майбутнє, на щось, що виходило за межі їхнього спільного виживання, завис у повітрі, такий же відчутний, як морозний вітер Замежжя. Кай відпустив її, але незримий зв'язок між ними став ще міцнішим. Він почав дивитися на неї іншими очима, бачачи в ній не просто товариша по зброї, а жінку, до якої його нестримно тягнуло.