Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

З кожним днем майстерність Калени у володінні Даром зростала, але разом з нею з'явилося і щось інше – дивний зв'язок з темрявою. Це почалося майже непомітно. Спочатку це були лише легкі відлуння, неясні тіні на периферії її свідомості, коли вона використовувала свою силу. Потім, під час особливо інтенсивних тренувань або битв, коли її Дар виривався назовні з максимальною силою, вона почала чути шепіт.
Цей шепіт був оманливим, спокусливим. Він звучав у її думках, немов змія, що намагається прослизнути крізь щілину у її свідомості. "Віддайся гніву, Калено", – нашіптував він. – "Віддайся своїй люті. Ти була зраджена, відкинута. Вони заслуговують на помсту. Візьми необмежену силу, вона твоя. Ти можеш знищити їх усіх. Ти можеш зробити так, щоб вони заплатили за біль, який тобі завдали". Шепіт обіцяв їй легку розплату, повне знищення її ворогів, повернення втраченого.
Калена боролася з цим. Вона відчувала, як ці слова, мов отрута, проникають у її свідомість, розпалюючи давній гнів, який вона так старанно намагалася приборкати. Її охоплював страх – страх не лише перед силою, яку вона не розуміла, а й перед власною природою. Чи може її Дар бути приречений на те, щоб стати частиною темряви? Чи її власна лють і бажання помсти зроблять її такою ж, як ті, з ким вона бореться? Це був глибокий внутрішній конфлікт, що розривав її зсередини.
Райан, мудрий і спостережливий, помітив зміни в Калені. Він бачив, як її обличчя іноді ставало напруженим під час використання Дару, як її погляд затьмарювався тінями. "Щось турбує тебе, дитя", – сказав він одного дня, коли вони відпочивали біля вогнища. — "Я відчуваю це. Темрява спокушає. Вона завжди шукає слабкість, щоб проникнути. Не піддавайся, Калено. Пам'ятай, чим ти борешся, і за що". Він попередив про небезпеку, пояснивши, що темрява може спотворити навіть найчистіший Дар, якщо його власник втратить контроль над своїми емоціями. "Твоя сила – це відображення твого духу. Якщо твій дух темний, то й сила стане такою ж", – наголосив він.
Райан не знав, наскільки глибоко шепіт проник у її свідомість, але його слова були як холодний душ, що змушував Калену знову й знову повертатися до боротьби з самою собою.
Паралельна лінія: Кай
Кай також помітив зміни в Калені. Його погляд, що все частіше зупинявся на ній, тепер був сповнений тривоги. Він бачив, як вона іноді здригалася, як її обличчя спотворювалося від невидимого болю, коли вона тренувалася з Даром. Він відчував, як її енергія іноді ставала важкою, ніби забрудненою чимось. Кай, що сам не раз стикався з темрявою в бою, розумів, що це може бути.
Він почав проводити з нею більше часу, намагаючись підтримати її. Не лише фізично, під час тренувань, але й емоційно. Він розмовляв з нею про незначні речі, намагаючись відволікти її від внутрішньої боротьби, розповідав історії про Авенвуд, про своє дитинство, про Дем'яна. Він бачив, як Калена, хоч і тримала дистанцію, поступово відтавала.
Одного разу, під час нічного чергування, коли Райан спав, Кай підійшов до Калени, яка сиділа біля вогнища, її очі були заплющені. Вона здригнулася, коли він сів поруч. "Ти не одна, Калено", – тихо сказав він. – "Що б не мучило тебе, ми тут. Я тут". Він не вимагав від неї одкровень, лише пропонував свою присутність, свою опору.
Його слова, прості, але щирі, проникали крізь її оборону. У його присутності Калена почувалася безпечніше, вона відчувала, що може не боятися показати свою слабкість. Вона розповіла йому про шепіт, про спокусу, про страх стати монстром. Кай слухав її, не перебиваючи, а потім просто взяв її руку. Їхні долоні сплелися, і Калена відчула тепло, що проникало крізь її шкіру, розсіюючи холодний страх.
Між ними, через спільні тренування, спільні битви, та відкриті розмови, виникла глибока довіра. Кай став для Калени не лише товаришем по зброї, а й тією людиною, яка бачила її темну сторону, але все одно приймала і підтримувала. Ця довіра була крихкою, але життєво важливою, адже вона боролася не лише із зовнішньою темрявою, а й з тією, що намагалася оселитися в її власній душі.