Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Зміцніла довіра між Каленою та Каєм, що зародилася в спільних випробуваннях та відвертих розмовах, стала вирішальним фактором. Райан, помітивши їхнє зближення та зростаючу майстерність Калени у контролі над Даром, вирішив, що настав час для наступного кроку. "Якщо ми хочемо перемогти темряву, ми маємо зрозуміти її джерело. А для цього нам потрібні знання", – сказав він одного ранку. – "Я знаю одне місце, де можуть бути відповіді. Стародавні руїни, де колись стояла бібліотека Захисників".
Подорож була довгою та небезпечною. Вони долали дикі, кам'янисті ландшафти Замежжя, ухиляючись від Гарлінгів та інших хижих створінь. Калена та Кай рухалися як єдине ціле, доповнюючи одне одного: Калена, з її гострим чуттям і зростаючим контролем над Даром, виявляла приховані загрози, а Кай, з його досвідом воїна, майстерно розправлявся з тими, хто наважувався стати на їхньому шляху. Райан, мовчазний і пильний, йшов попереду, його мудрість була їхнім дороговказом.
Древні руїни виявилися грандіозними та похмурими. Стовпи, що колись тримали склепіння величезних залів, тепер лежали повалені, порослі мохом і ліанами. Забута бібліотека була глибоко під землею, її вхід був майстерно прихований під обваленими камінням. З обережністю вони спускалися у темряву, що пахла старовиною та пилом. Всередині, дивом уцілілі від руйнувань, стояли кам'яні полиці, на яких лежали сотні сувоїв та книг, вкритих віковим пилом.
З тремтячими руками Калена розгорнула один із сувоїв. Райан почав перекладати давні руни, його голос звучав, як відгомін з минулого. Вони знаходили записи про більш ранні прояви Дару, що датувалися часами, коли старійшини ще не диктували своїх жорстких правил. Сувої описували Дар як непередбачувану силу, що інколи вибирала незвичайних носіїв, незалежно від їхньої статі.
І тоді відкрилася шокуюча правда. Вони дізналися, що Дар не завжди передавався лише чоловікам. Були жінки, які володіли ним, і їхня сила була не меншою, а іноді навіть більшою, ніж у чоловіків. Проте, їхня "неконтрольованість" була міфом, створеним. Небезпека їхньої сили полягала не в її хаотичності, а в тому, що вона не підкорялася патріархальному порядку, встановленому Старійшинами. Жіноча сила, що не вкладалася у звичні рамки, була загрозливою для існуючої ієрархії, і тому її придушували, створюючи легенди про її "небезпечність".
Один сувій особливо привернув їхню увагу. Він розповідав про "Кривавий Ритуал" – подія, яка випустила темряву з Вічного Жорнила. Це був ритуал, проведений не для захисту, а для контролю над силами темряви, який пішов жахливо неправильно.
Калену охопило здивування, а потім розчарування у минулих правилах. Уся її віра в мудрість Старійшин розсипалася на порох. Її вигнали, її брата погубили, через брехню, через застарілі догми, що не мали нічого спільного зі справжньою сутністю Дару. Але з цим розчаруванням прийшла і рішучість змінити ситуацію. Вона не просто носій Дару, вона – доказ того, що світ жив у брехні, і вона відчувала обов'язок виправити це.
Їхня спільна подорож та розкриття цих таємниць неймовірно зблизили Кая та Калену. Довгі години у темній бібліотеці, де лише світло ліхтарів вихоплювало стародавні письмена, дозволяли їм розмовляти вільно, без бар'єрів. Вони проводили час наодинці, ділячись не лише знаннями, а й своїми страхами та мріями. Кай, що раніше здавався таким відстороненим, розповів їй про свій біль через загибель Дем'яна, про те, як він відчував себе безсилим, про свою провину. Калена, у свою чергу, відкрила йому свою самотність, що супроводжувала її з моменту вигнання, свої сумніви щодо власної сили, свої спокуси піддатися темряві.
Вони були двома розбитими душами, що знайшли опору одне в одному. Їхні дотики ставали довшими, погляди – ніжнішими. Коли він подавав їй сувій, їхні пальці торкалися, і між ними проскакувала іскра. Вони розуміли одне одного без слів, адже обоє пережили втрати та зраду. Кожна відкрита таємниця, кожен розділений страх, кожна усмішка – все це поглиблювало їхні почуття, перетворюючи повагу на щось незмірно більше.