Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

У темній прохолоді забутої бібліотеки, де кожен шерех здавався відлунням минулого, Калена, Кай і Райан продовжували своє дослідження. Світло від магічного кристала, що випромінював м'яке сяйво, вихоплювало з темряви нові сувої та потерті фоліанти. Кожна прочитана сторінка відкривала завісу над жахливими таємницями, що століттями приховувалися від світу.
Особливо шокуючими виявилися записи про таємне товариство, яке Райан назвав фанатиками. Ці записи детально описували їхні вірування: вони вважали, що Дар є прокляттям, що утримує світ у стані постійної боротьби з темрявою. Їхня спотворена логіка вела до переконання, що кінець роду Захисників принесе кінець самій темряві, дозволивши світу очиститися та оновитися.
І тоді відкрилася найстрашніша правда. Вони, ці фанатики, не просто вірили в це пророцтво, вони активно працювали над його втіленням. Виявилося, що саме вони, майстерно маніпулюючи Старійшинами та сіючи сумніви щодо Дару, що передавався жінкам, спровокували загибель роду Захисників. Це була не просто трагічна випадковість, а ретельно спланована частина їхнього плану зі звільнення темряви. Вони вірили, що зруйнувавши стару систему, вони створять вакуум, який дозволить "очиститися" світу.
Калена відчула, як її дихання перехоплює. Шок пронизав її до кісток, потім переріс у палаючий гнів. Її рідні, її брат Дем'ян, його смерть під лапами Гарлінгів – все це було не нещасним випадком, а жорстоким, продуманим актом. Її родина загинула не випадково, вони були жертвою змови. Біль від втрати, який вона так старанно намагалася придушити, спалахнув з новою силою, змішаний з обуренням. Вона притиснула сувій до грудей, її пальці побіліли від напруги. "Це неможливо", – прошепотіла вона, але знала, що це правда.
Кай, що стояв поруч, також був вражений зрадою. Він, як і Калена, вірив у непорушність законів Старійшин, у їхню мудрість. Усвідомлення того, що століттями їхній народ жив у брехні, а його власні наставники були маріонетками у руках фанатиків, було нищівним. Він бачив, як тремтять плечі Калени, як її очі наповнюються сльозами невимовного горя.
Не вагаючись, Кай простягнув руку і міцно стиснув її долоню. Він не говорив нічого, бо слова були зайвими. Їхні пальці сплелися, і Калена відчула в його дотику опору, підтримку, розуміння. Він відчував її біль, її гнів, її розпач. У цей момент, коли їхній світ знову перевернувся, вони були разом.
Кай повільно нахилився, його погляд затримався на її очах, що були сповнені сліз, але й дикої рішучості. Його губи обережно торкнулися її. Це був перший поцілунок, нестримний, але водночас ніжний, наповнений гірким горем за минулим, щирою підтримкою у сьогоденні та крихкою надією на майбутнє. У цьому поцілунку вони знайшли втіху, обіцянку того, що навіть серед темряви може зародитися світло. Це було мовчазне підтвердження їхнього зв'язку, що став міцнішим за будь-які руїни чи пророцтва.