Читати книгу - "Опера, Морок Елл"

За дверима знаходилась велетенська печера, напівпрозорі сталактити й сталагміти слугували там за колони, вдалині знаходилося якесь підвищення на підвищенні стовп до нього прив’язана Кікі. Вона намагалася підняти голову, але не мала сили. Одяг з неї зірвали, лише на стегнах зав’язана напівпрозора тканина. Тканина як і волосся малої коливалося, у печері був протяг і болотяний запах. Під стовпом лежав великий зелений малахіт у людський зріст, а навколо стояли люди у чорних мантіях й під барабанний дріб читали якийсь текст, наче молитву у храмі.

Бак і Налі обидва вже дивилися на ла Гранджа як на божевільного. Бак не втримався:

- Це схоже на сцену з вистави, на якусь кіношну містерію.

- Схоже, - усміхнувся Тай, відкинувся на спинку крісла, - Дуже схоже, мені навіть тоді смішно стало, гулянка що це за гулянка. Може Кікі насправді не прив’язана, але вона була оголена. На якій гулянці таке робитимуть? Я озирнувся, ритмічний гуркіт гримів десь збоку, під стіною стояв хтось й бив у старовинний барабан, я вже припустив з жаху що на той інструмент натягнули людську шкіру, - Тай криво усміхнувся й продовжив, - На мене накинулися якісь люди, я тільки відчув декілька ударів, аж у голові запаморочилося. Від шоку я навіть болю не відчував. Вони заламали мені руки за спину й поставили на коліна. До мене підійшов якийсь чоловік, я бачив худі волохаті ноги й збуджений чоловічий орган під великим животом, під тими мантіями ці люди були голі, - Тай скривився від огиди, та навіть ця гримаса йому пасувала, - Я почув привітання, й мені піднесли до рота якусь металеву чашу, намагалися влити у мене якусь рідину.

Я почав борсатися як шалений, впав під ноги одному з охоронців збив його з ніг, звільнився, вхопив якийсь довгий металевий предмет і почав гамселити усе, до чого діставав. Люди у плащах відступили, один охоронець дістав пістолет погрожував мене вбити. Другий лежав непритомний.

Я почув волання що стріляти у печері не можна. Побіг до стовпа, у стані афекту розірвав ті стрічки якими Кікі була прив’язана, підхопив її на руки й кинувся тікати. А барабан звучав, уявляєте, наче божевільний, радісно й переможно.

Охоронець загородив мені дорогу, але я не зупинявся, він вдарив мене у обличчя, але його кулак тільки мазнув по моїй щоці. Я вискочив з печери зачинив двері, гачок був не надійний, але я мав встигнути.

На вулиці я поклав малу на сидіння свого гейнца й стрибнув на водійське крісло, й рвонув вперед. Почув постріли, та тільки вдома у гаражі вже побачив кульові отвори у бампері. Історію я розповів вп’яте.

- У вас немає свідків, у вас немає підтвердження вашої розповіді, у вас нічого немає, навіть того будинку і підвалу, щоб довести правдивість ваших свідчень, - мовив Бак.

- І навіть дівчина, яку ви рятували, була непритомна, під впливом речовин, - докинула Налі.

- Вам потрібно зайти у той будинок, повернути наліво й спуститися сходами у підвал, пройти двісті метрів й ви побачите підтвердження.

- Немає того будинку, - відповів Бак. - Дамбу зранку прорвало й вода знесла його до фундаменту, сходів униз не знайшли.

Ла Грандж ошелешено подивився на слідчих й обхопив голову процідив:

- Мої свідчення для вас, то марення божевільного. Усе без сенсу.