Читати книгу - "Семеро підземних королів"

галявині біля новенького будиночка, який вибудував її батько замість фургона, звіяного вітром.

А черевички Еллі загубила під час третього, останнього кроку до будиночка, і це не дивно: адже в Канзасі чудес не буває.

ДРУГА ПОДОРОЖ ЕЛЛІ У ЧАРІВНУ КРАЇНУ

е тоді, коли Блакитною країною правила Гінгема, там жив злий і хитрий столяр Урфін Джюс. Він не любив своїх співвітчизників та побудував собі будинок у лісі, неподалік від печери Гінгеми. А потім він пішов на службу до чаклунки й допомагав їй збирати данину з Жуванів.

Через кілька місяців після загибелі Гінгеми над Чарівною країною промчався буревій. Він заніс на город Урфіна насіння невідомої рослини, яке швидко почало рости. Намагання Урфіна виполоти бур'ян призводило до того, що він ще густіше розростався: такою великою була його життєва сила. Нарешті столяр вирвав рослини з коренем, дрібно порубав їх та висушив на металевих листах.

Порошок, який отримав столяр, виявився цілющим. Джюс ненароком посипав дрібку на ведмежу шкуру — і шкура ожила, почала ходити й говорити. Урфін оживив дерев’яного клоуна і той вкусив свого господаря за палець.

Тоді у Джюса народився честолюбний план: зробити могутніх дерев'яних солдатів, оживити їх і стати з їхньою допомогою володарем Чарівної країни. Урфін був вправним столяром і невдовзі правителем міста. Вночі Руф Білан відчинив ворогам браму, і Смарагдове місто стало їхньою здобиччю.

За свою зраду Руф Білан отримав винагороду: король Урфін зробив його своїм першим міністром. Знайшлося у місті ще кілька зрадників. Урфін призначив їх своїми радниками.

Страшило і Залізний Дроворуб стали бранцями Урфіна. Коли вони відмовилися служити самозваному королю, Джюс ув'язнив їх у високій вежі, яка стояла неподалік од міста. Там вони мусили перебувати доти, доки не скоряться Урфіну.

Але друзі й не думали підкорятись. До них пробралася крізь грати їхня добра приятелька, ворона Кагги-Карр, та сама, що порадила Страшилові відшукати розумний мозок. В'язні вирішили послати ворону в Канзас, щоб вона покликала на допомогу Еллі, і Кагги-Карр рушила в далеку небезпечну путь. Їй вдалося розшукати дівчинку і передати їй листа.

На фермі у Смітів гостював у той час брат місіс Анни, одноногий моряк Чарлі Блек, веселий, кмітливий чоловік. Еллі дуже подружилася з дядьком Чарлі, розповіла йому про свої пригода в Чарівній країні та нишком зізналася, що скучає за любими друзями, які там залишилися. І раптом від них надійшла звістка, що Страшило і Дроворуб у біді.

Еллі умовила батьків, і вони дозволили їй знову вирушити в Чарівну країну з дядьком Чарлі. Еллі кликала з собою і Гудвіна, який мав бакалійну лавку у сусідньому містечку, але той відмовився навідріз.

— Досить з мене чарівників і чарівниць та всіляких там чародійних справ! — мовив він. — Остогидло мені все це до смерті.

Еллі і Чарлі Блек вирушили удвох, захопивши з собою Тотошка. Коли вони підійшли до Великої пустелі, дядько Чарлі, майстер на всі руки, дістав з рюкзака інструменти і зробив сухопутний корабель на чотирьох широких колесах. Піднявши на ньому вітрило, мандрівники перетнули пустелю, хоч мало не загинули від спраги, коли їх притяг магічний Чорний камінь Гінгеми. Потім вони перебрались через гори і опинилися в країні Жуванів. Там Еллі і моряк дізналися, що їм треба здолати підступного Урфіна Джюса та його дерев'яних солдатів.

Але вони не злякались, покликали на допомогу Лева і вирушили в Смарагдове місто дорогою, викладеною жовтою цеглою. Тут на Еллі та її друзів, як і першого разу, чатувало багато небезпек, та винахідливість моряка допомогла їх здолати. Коли вони наблизились до Смарагдового міста, виявилось, що проникнути туди не можна, воно було оточене солдатами й поліцейськими. Урфіна Джюса.

Еллі подула у срібний свисточок, і перед нею з'явилася фея Раміна, королева польових мишей. Раміна розповіла дівчинці, що неподалік починається підземний хід, який веде в підвал тієї вежі, на маківці котрої ув'язнені Страшило та Дроворуб. Але королева мишей попередила Еллі, що цей хід йде повз Країну Підземних рудокопів, і радила бути обережною та не втручатися в їхні справи.

Попередження було дуже доречним Еллі мало не заплатила життям за свою цікавість коли розглядала чудеса підземного світу з випадково виявленого віконця. Вартовий, який літав на драконі під стелею Печери, пустив у неї стрілу, та дівчинка дивом уціліла.

Поки відбувалися всі ці події, Урфін керував Чарівною країною. Але невесело йому жилось. Щоб розважитися, він влаштовував бенкети, але ніхто з жителів міста не приходив на них, а слухати улесливі слова міністрів королю набридло.

Урфін почув, що в країну повернулась Еллі зі своїм дядьком, якого маленькі Жували прозвали «Велетнем із-за гір». Готуючись до боротьби з прибульцями, Урфін Джюс виготовляв усе нові й нові партії дерев'яних солдатів, оживляючи їх чарівним порошком. Ця робота страшенно втомлювала його, та згодом цілющий порошок скінчився.

Незважаючи на усю пильність поліцейських і дуболомів Еллі та Чарлі Блек визволили з полону Дроворуба, Страшила, Довгобородого Солдата і Вартового Брами Фараманта, й усі вони попрямували до Фіолетової країни. Там вони озброїли Мигунів і виступили з ними проти дерев'яної армії Урфіна Джюса. Головною надією моряка була витесана зі старої колоди дерев'яна гармата, для якої Чарлі Блек сам зробив порох.

І гармата не підвела. Один єдиний її постріл вирішив результат битви. Дерев'яні солдати боялися вогню, і, коли на їхні голови посипались палаюче ганчір'я й розпечене вугілля, у боломи, охоплені панікою, кинулись врозтіч.

Урфін Джюс потрапив у полон. Його засудили й відправили у вигнання. На пропозицію Страшила войовничим дуболомам замість лютих пик вирізали веселі, усміхнені обличчя, і вони стали сумлінними трударями.

Зрадники, які служили Урфіну Джюсу, були покарані, лише найголовніший з них, перший міністр Руф Білан кудись щез.

І знову маленька дівчинка Еллі Сміт з Канзасу попрощалась з вірними друзями.

КАТАСТРОФА

уф Білан утікав. Його короткі товсті ноги плуталися, дихання з хрипами виривалось з широко розкритого рота. Ліхтар гойдався у тремтячій руці Руфа, ледь освітлюючи шлях.

Зупинитись би, відпочити!.. Але ззаду долинав тяжкий тупіт ніг Залізного Дроворуба. І нездоланний страх гнав утікача вперед.

Звістку про рішучу битву і розгром дерев'яної армії принесли Руфу Білану швидконогі поліцаї, які втекли з поля бою. Інші королівські радники, колеги Білана, вирішили покаятись перед народом і попросити пробачення. Але їхня вина була незначною у порівнянні зі злочином Руфа. Навряд чи його б помилували за ганебну зраду. І Руф Білан вирішив