Читати книгу - "Оголошено вбивство"

— У тім-то й лихо, що я не знаю.

— Але ви відчували, що проблеми були?

— Так… так… я відчував. Але нічого конкретного вам сказати не можу. Я не хочу, щоб ви записали мої припущення, а потім використали їх проти мене.

Кредок відповів йому приємною усмішкою.

— Я розумію ваші побоювання. Але ви даремно турбуєтеся. А мені конче треба скласти якесь уявлення про цього чоловіка, Шерца. Який він був? Ви його підозрювали — в чому?

Роулендсон знехотя відповів:

— Ну, знаєте, у нас раз або двічі виникала проблема з рахунками. Там було записано дещо таке, чого там не мало бути.

— Ви хочете сказати, що він завищував ціну на деякі послуги, не зазначені у прейскурантах готелю, і привласнював різницю, коли постояльці розплачувалися?

— Щось подібне… Точніше кажучи, він кілька разів виявив велику недбалість, і раз чи двічі йшлося про дуже велику суму. Відверто кажучи, я просив нашого бухгалтера перевірити його книги, запідозривши, що він удавався до зловживань, але хоч там і було виявлено кілька помилок і недбалостей, але в цілому каса виявилася в повному порядку. Тож я дійшов висновку, що, либонь, помилився у своїх підозрах.

— А що, як ви не помилилися? А що, як Шерц примудрявся красти потроху то там, то там і зрештою зібрати пристойну суму?

— Я не думаю, що він міг би зібрати пристойну суму. Люди, що примудряються красти, як ви висловилися, потроху, щоб не бути спійманими, як правило, гостро потребують цих невеличких грошей і витрачають їх відразу по тому, як вони їм дістаються.

— Отже, могла виникнути така ситуація, коли йому знадобилися гроші, аби покрити ту чи іншу дрібну нестачу, і тоді він надумав роздобути їх, пограбувавши когось абощо?

— Власне, могла. Цікаво, чи це була його перша спроба…

— Можливо, і перша. Причому він зробив це вельми невправно. А він міг би роздобути грошей у когось іще? Чи була в його житті якась жінка?

— Офіціантка з гриль-бару. Її звуть Мірна Герис.

— Я хотів би з нею поговорити.

III

Мірна Герис виявилася симпатичною дівчиною з пишною кучмою рудого волосся й кирпатим носиком.

Вона була стривожена й обережна — необхідність відповідати на запитання поліції вочевидь лякала й пригнічувала її.

— Я нічого про це не знаю, сер. Анічогісінько, — заявила вона. — Якби я знала, що він за людина, я ніколи не зустрічалася б із ним. Я бачила, що Руді працює тут адміністратором, і, природно, думала, він чоловік порядний. Звісно, я так думала. Як на мене, то готель мав би ретельніше добирати собі людей — а надто чужоземців. Бо коли ти маєш справу з чужоземцем, ніколи не знаєш, чого можна від нього чекати. Гадаю, він міг належати до однієї з тих банд, про які ми читаємо в газетах.

— Ми вважаємо, — сказав Кредок, — що він працював сам-один.

— А який він був спокійний, який респектабельний! Хіба ж я могла запідозрити його в чомусь? Хоч у мене пропадали деякі речі — тепер мені згадалося дещо. Діамантова брошка — і невеличкий золотий медальйон. Але я ніколи не думала, що їх міг поцупити в мене Руді.

— Звісно, ви не думали, — сказав Кредок. — Їх міг поцупити хто завгодно. Ви знали його добре?

— Я б не сказала, що так уже добре.

— Але ваші взаємини були дружніми?

— Атож, вони були дружніми, і то все, що між нами було. Нічого серйозного. Зрештою, я завжди дуже обережна, коли йдеться про чужоземців. Від них можна чекати чого завгодно, але ж ти ніколи не знаєш, чи не так? Якими були поляки під час війни! І навіть деякі з американців. Ніколи не зізнавалися в тому, що вони одружені, доки не було вже пізно. Руді багато чого мені говорив — але я завжди ставилася до його балачок з осторогою.

Кредок ухопився за її фразу.

— Він багато чого говорив? Це дуже цікаво, міс Герис. Я бачу, ви зможете дуже допомогти нам. Що ви маєте на увазі, коли кажете, що він багато говорив?

— Ну, він полюбляв розповідати, яких багатих родичів має у Швейцарії — і які вони там великі цабе. Але це не в'язалося з тим, що він завжди мав скруту з грішми. Він завжди казав, що не міг перевезти свої гроші сюди зі Швейцарії через строгі правила на кордоні. Мабуть, так воно й було, бо вдягався він не вельми. У його вбранні не було справжнього шику, я хочу сказати. Я також думаю, що багато з того, що він мені розповідав, було пустою балаканиною. Про те, як він ходив в Альпах і рятував життя людям, яких засипало снігом. Та йому паморочилася голова, коли ми з ним піднялися на місцеву гору. Які там Альпи!

— А ви часто з ним зустрічалися?

. — Атож, досить часто. Він мав добрі манери і знав, як сподобатися дівчині. У кіно ми завжди сиділи на найкращих місцях. Іноді він навіть купував мені квіти. А танцював просто чудово — бігме, чудово.

— А він ніколи не згадував про міс Блеклок у розмові з вами?

— Вона іноді приходить сюди обідати, чи не так? А якось і жила тут протягом певного часу. Але я не пригадую, щоб Руді коли-небудь про неї згадував. Я не знала, що він знайомий із нею.

— А чи згадував він про Чипінґ-Клеґорн?

Йому привидівся певний вираз страху в очах Мірни Герис, але тільки привидівся.

— Не думаю… Одного разу він щось запитав про автобуси, коли вони ходять, — але я не пригадую, чи він згадав тоді про Чипінґ-Клеґорн, чи про якесь інше село. Це було досить давно.

Він не зміг більше нічого випитати в неї. Руді Шерц здавався звичайнісіньким чоловіком. Вона не бачилася з ним учора ввечері. Вона навіть подумати не могла — навіть подумати не могла! — що Руді Шерц — негідник.

Можливо, так воно і є, подумав Кредок.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

МІС БЛЕКЛОК І МІС БАННЕР

«Літл-Педокс» виявився майже достоту таким, яким і уявляв його собі детектив-інспектор Кредок. Він побачив там качок і курчат й те, що недавно було привабливим трав'яним бордюром, а тепер там лише кілька айстр вибухнули останнім сплеском ясно-червоної краси. Моріжки та стежки показували ознаки занедбаності й запустіння.

Підсумовуючи своє загальне враження, детектив-інспектор Кредок подумав: «Певно, господиня не має грошей, щоб найняти садівників. Але вона любить квіти і має добрий смак у плануванні клумб і квітників. Будинок треба було б пофарбувати. А