Читати книгу - "Затемнення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На його обличчі спалахнула осяйна посмішка.
— Саме так.
Я обмірковувала деякий час його фразу, вирішивши зрештою, що вона не варта зворотного удару. Чарлі просто знавісніє — не тому, що я збираюся побачити Рене, а тому, що Едвард поїде зі мною. Батько зі мною не розмовлятиме декілька місяців, а потім, вочевидь, знову посадить під домашній арешт. Понад усякий сумнів, розумніше було б відмовитися від ідеї в зародку. Може, згодом, за декілька тижнів, як подарунок на випускний тощо…
Але спокусі поїхати до мами зараз, а не за декілька тижнів, було важко опиратися. Я бачила Рене так давно! А ще давніше — за сприятливих обставин. Останнього разу, коли ми були разом у Феніксі, я майже не вставала з лікарняного ліжка. А потім, коли вона приїздила сюди, я була сама не своя. Їй лишилися не найкращі спогади.
Але тепер, можливо, коли вона побачить, яка я щаслива з Едвардом, то звелить Чарлі заспокоїтися.
Едвард не відводив від мене очей, поки я міркувала.
Я зітхнула.
— Не на цих вихідних.
— Чому ні?
— Не хочу сваритися з Чарлі. Не так швидко після його прощення.
Він насупився.
— А мені здається, що ці вихідні пасують ідеально, — промовив він.
Я похитала головою:
— Іншим разом.
— Ти не єдина, хто замкнений у цьому будинку, ти ж знаєш, — кинув він мені похмурий погляд.
Підозріле відчуття повернулося. Така поведінка була йому непритаманна. Едвард завжди був надміру безкорисливим — і це мене розбещувало, я знала.
— Тебе ніхто не тримає, — підкреслила я.
— Без тебе навколишній світ мені не цікавий.
Я закотила очі.
— Я серйозно, — сказав він.
— Нумо пізнавати навколишній світ без поспіху. Наприклад, можна почати з кіно в Порт-Анджелесі…
Він застогнав.
— Не зважай. Ми поговоримо про це пізніше.
— Немає про що говорити.
Він знизав плечима у відповідь:
— Гаразд, тоді розпочнімо нову тему.
Я майже забула про пережите за обідом — то ось чого він прагнув?
— Що побачила Аліса сьогодні за обідом?
Я ні на мить не відводила від нього очей, щоб оцінити його реакцію.
Жоден м’яз на його обличчі не поворухнувся, лише погляд топазових очей напружився.
— Вона бачила Джаспера у дивному місці, десь на південному заході країни, як їй здалося, біля своєї колишньої… родини. Але він не збирається повертатися, — він зітхнув. — Це її схвилювало.
— О-о, — це було зовсім не те, що я очікувала почути. Але, звісно, було цілком природно, що Аліса побачила майбутнє Джаспера. Він був її рідною душею, справжньою другою половинкою, хоча їхні стосунки і не були такими пристрасними, як у Розалії та Еммета. — Чому ти не сказав мені раніше?
— Я не гадав, що ти помітила, — відповів він. — Зрештою, там, мабуть, нічого важливого.
У мене, певно, розігралася хвороблива уява. Все було нормально, аж треба було мені все так перекрутити, що вийшло, наче Едвард від мене щось приховує. Мені слід лікуватися.
Ми спустилися вниз, щоб попрацювати над домашнім завданням — про всяк випадок, якщо Чарлі повернеться раніше. Едвард упорався за лічені хвилини, а я старанно і клопітливо робила обчислення, аж поки не вирішила, що пора готувати для Чарлі вечерю. Едвард допомагав, але щоразу морщився від сирих продуктів — людська їжа викликала в нього відразу. Я приготувала бефстроганов за рецептом бабусі Свон, бо хотіла потішили Чарлі. Я не дуже полюбляю цю страву, але Чарлі буде в захваті.
Чарлі повернувся додому вже у гарному гуморі. Він навіть не докладав надмірних зусиль, щоб образити Едварда.
Як завжди, Едвард відмовився повечеряти з нами. З вітальні долітав звук вечірніх новин, але я сумнівалася, що він їх насправді дивиться.
Ум’явши три порції поспіль, Чарлі закинув ноги на вільний стілець і задоволено склав руки на животі.
— Це було неперевершено, Білко.
— Рада, що тобі сподобалось. Як минув робочий день?
Він наминав вечерю так зосереджено, що я не могла завести розмову раніше.
— Повільно. До смерті повільно. Ми з Марком майже півдня грали в карти, — зазначив він з усмішкою. — Я виграв дев’ятнадцять проти сімох. А потім трохи повисів із Біллі на телефоні.
Я постаралася не виказати хвилювання.
— Як він?
— Та нічого, нічого. Суглоби трохи непокоять.
— О-о, дуже прикро.
— Ага. Він запросив нас у гості на вихідні. Він також гадає запросити Клірвотерів та Юлі. Щось на взірець вечірки плей-офф…
— Он як, — усе, на що я спромоглася у відповідь. Але що мені було казати?
Я знала, що мені не дозволять піти на вовкулачі посиденьки, навіть під батьківським наглядом. Цікаво, чи буде для Едварда проблемою, що Чарлі частенько навідується в Ла-Пуш? Чи вважає він, що оскільки Чарлі проводить більшість часу з Біллі, простою людиною, моєму батькові не загрожує небезпека?
Я встала і зібрала посуд, не дивлячись на Чарлі. Поклавши його в раковину, відкрутила кран. Мовчки з’явився Едвард і схопив рушник. Чарлі зітхнув і полишив розмову, але я передбачала, що він до неї повернеться, коли ми зостанемось на самоті. Із зусиллям ставши на ноги, він почимчикував до телевізора, як і щовечора.
— Чарлі, — почав Едвард невимушеним тоном.
Чарлі зупинився посеред кухні.
— Що?
— Белла вам говорила, що мої батьки подарували їй на день народження авіаквиток, аби вона відвідала Рене?
Я впустила тарілку, яку в той час мила. Вона ковзнула по краю раковини і з брязкотом впала на підлогу. Тарілка не розбилася, але забризкала кімнату і нас трьох мильною водою. Чарлі, здавалося, навіть не помітив.
— Белло? — звернувся він до мене спантеличеним голосом. Я не відривала очей від тарілки, піднімаючи її з підлоги.
— Так, подарували.
Чарлі гучно ковтнув, його очі звузилися.
— Ні, вона ніколи про це не згадувала.
— Гм, — пробурмотів Едвард.
— А чому ти запитуєш? — суворо поцікавився Чарлі.
Едвард знизав плечима.
— У них скоро спливає термін дії. Я подумав, що Есме образиться, якщо Белла не скористається її подарунком. Сама вона про це нічого не говорила.
Я вражено дивилася на Едварда.
Чарлі міркував.
— Белло, це для тебе гарна нагода побачитися з мамою. Вона буде рада. Але я здивований, що ти мені нічого не сказала.
— Я забула, — була моя відповідь.
Він насупився.
— Забула, що хтось подарував тобі квиток на літак?
— М-м-м, — пробурмотіла я нерозбірливо і відвернулася до раковини.
— Едварде, ти тут сказав, що «у них скоро спливає термін дії»? — вів далі Чарлі. — Скільки ж квитків твої батьки їй подарували?
— Один для неї… і один для мене.
Тарілка, яку я впустила цього разу, приземлилася в раковину і не здійняла великого шуму.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.