Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

1 727
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 137
Перейти на сторінку:
Я чітко почула, як батько гучно пирхнув. Кров, розігріта роздратуванням і досадою, прилила мені до обличчя. Навіщо Едвард це робить? Охоплена панікою, я втупилася в бульбашки у раковині.

— Не може бути й мови! — несподівано Чарлі розлютився і перейшов на крик.

— Чому? — запитав Едвард голосом, забарвленим у невинне здивування. — Ви ж самі щойно сказали, що для неї це гарна нагода побачити матір.

Чарлі на нього не зважав.

— З ним ти нікуди не поїдеш, юна леді! — заволав він. Я розвернулася — його палець показував на мене.

Несподівано мене охопив гнів — інстинктивна реакція на його тон.

— Я не дитина, тату. І я більше не під арештом, забув?

— Ні, під арештом. З цієї хвилини.

— За що?!

— Тому що я так сказав.

— Чи мені тобі нагадувати, Чарлі, що за законом я повнолітня?

— Це мій дім, і ти виконуватимеш мої правила!

Мій погляд став твердим мов лід.

— Он як! Мені виїздити звідси просто зараз — чи даси кілька днів, щоб зібрати речі?

Обличчя Чарлі стало яскраво-червоним. Мені одразу зробилося страшно, що я розіграла цю карту з виїздом. Я глибоко вдихнула і постаралася сказати якомога спокійніше:

— Я б сумирно відбула своє покарання, якби зробила щось погане, тату, але я не збираюся миритися з твоїми забобонами.

Він щось пробурмотав, але не спромігся ні на що доладне.

— Тепер я знаю, що ти знаєш, що у мене є всі права побачити маму на вихідних. Якби я поїхала з Алісою чи з Анжелою, ти б точно не заперечував.

— Вони дівчата, — пробурчав він і кивнув.

— Ти б хвилювався, якби я взяла з собою Джейкоба?

Я згадала це ім’я лише тому, що знала про татову прихильність до Джейкоба, але швидко про це пожалкувала; Едвардові зуби виразно клацнули.

Батько збирався на силі, щоб відповісти.

— Так, — мовив він непереконливим голосом. — Це б мене хвилювало.

— Ти не вмієш брехати, тату.

— Белло…

— Я ж не збираюся до Лас-Вегаса, щоб виступати в шоу чи деінде. Я хочу побачити маму, — нагадала я йому. — Вона має такі ж батьківські права на мене, як і ти.

Він кинув на мене спопеляючий погляд.

— Ти щось маєш проти маминої здатності мене доглядати?

Чарлі відступив перед загрозою, що ховалася в моєму запитанні.

— Для тебе було б краще, якби я не згадувала це при ній, — мовила я.

— Краще не згадуй, — сказав він. — Те, що відбувається, мене не радує, Белло.

— Тобі немає чого засмучуватися.

Він закотив очі, але я бачила — буря минула.

Я обернулася, щоб витягти корок із раковини.

— Отже, домашнє завдання я зробила, вечерю приготувала, посуд помила, і я не під арештом. Я йду гуляти. До пів на одинадцяту повернуся.

— Куди ти йдеш? — батькове обличчя, яке майже повернуло собі нормальний колір, знову злегка почервоніло.

— Точно не знаю, — відповіла я. — Але буду в радіусі десятьох миль. Гаразд?

Він пробурчав щось не дуже схоже на схвалення і вийшов із кухні. Як і можна було очікувати, після перемоги в сутичці я почувалася винною.

— Ми йдемо гуляти? — запитав Едвард тихим, але радісним голосом.

Я обернулась і сердито поглянула на нього.

— Так. Я хочу поговорити з тобою віч-на-віч.

Але він майже ніяк на це не відреагував.

Я дочекалася моменту, коли ми сіли в машину і нам ніхто не заважав.

— Що то було? — запитала я з натиском.

— Я знаю, що ти хочеш побачити матір, Белло, — ти говорила про неї уві сні. Точніше, непокоїлася.

— Справді?

Він кивнув.

— Але ти так боялася сказати про це Чарлі, що я вирішив тебе підштовхнути.

— Підштовхнути? Та ти кинув мене акулам на поталу!

Він закотив очі під лоба.

— Сумніваюся, що тобі бодай трохи загрожувала небезпека.

— Але ж я казала, що не хочу воювати з Чарлі.

— А хто казав, що ти повинна?

Я набурмосилася:

— Але я не можу стриматися, коли він починає мною розпоряджатися — мої підліткові інстинкти беруть гору.

Едвард хихикнув.

— Ну, це вже не моя вина.

Я поглянула на нього, міркуючи. Здавалося, він не помічав. Його обличчя безтурботно вдивлялося в лобову шибку. Щось тут не так, але я не могла взяти до тями, що саме. А може, то моя уява знову розігралася, як сьогодні за обідом?

— Чи не тому ти так несподівано спонукаєш мене побачити Флориду, що Біллі влаштовує вечірку?

Було видно, як його підборіддя напружилося.

— Зовсім ні. Нема різниці, будеш ти на тому кінці світу або на цьому, на вечірку ти не підеш.

Це було схоже на попередню сцену з Чарлі — зі мною поводилися, як із неслухняною дитиною. Я стиснула зуби, щоб не заверещати. Мені не хотілося воювати і з Едвардом також.

Едвард зітхнув, а потім запитав знову теплим оксамитовим голосом:

— То які у нас плани на вечір?

— Давай поїдемо до тебе. Я не бачила Есме цілу вічність.

Він усміхнувся.

— Вона зрадіє. Особливо коли почує, куди ми збираємося на вихідні.

Я застогнала, зазнавши поразки.

Ми повернулися раніше, ніж я обіцяла. Було не дивно, що світло досі горіло у вікнах мого будинку, коли ми приїхали, — я знала, що Чарлі чекатиме на мене, аби ще трохи покричати.

— Краще не заходь, — сказала я. — Не нагнітатимемо ситуації.

— Його думки відносно спокійні, — піддражнив мене Едвард. Вираз його обличчя змусив мене замислитися, чи не проґавила я черговий жарт. Куточки Едвардових вуст тремтіли, переборюючи усмішку.

— Бувай, — пробурмотіла я похмуро. Він засміявся та поцілував мене в маківку.

— Я прийду, коли Чарлі хропітиме.

Телевізор горлав на всю котушку. Я одразу ж спробувала прошмигнути повз.

— Підійди-но сюди, Белло, — покликав Чарлі, зводячи нанівець мій план.

Дуже неохоче я подолала п’ять кроків, які нас розділяли.

— В чому річ, тату?

— Гарно провела час? — запитав він. Здавалося, що йому ніяково. Перш ніж відповісти, я постаралася відшукати в його словах підтекст.

— Так, — мовила я нерішуче.

— Що ви робили?

Я знизала плечима:

— Ми були з Алісою та Джаспером. Едвард обіграв Алісу в шахи, а потім грали ми з Джаспером. Він мене розгромив.

Я усміхнулася. Було так кумедно спостерігати, як Едвард з Алісою грають у шахи. Вони сиділи майже нерухомо, дивлячись на шахову дошку: Аліса передбачала його ходи, а Едвард зчитував із думок її. Майже вся партія була проведена подумки; не встигли вони і по два пішаки походити, як Аліса поклала свого короля і здалася. Це все тривало щонайбільше три хвилини.

Чарлі вимкнув звук — незвичний хід.

— Послухай, я маю з тобою поговорити.

Він насупився і мав дуже

1 ... 11 12 13 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"