Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Купальниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Купальниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Купальниця" автора Галина Костянтинівна Вдовіченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 66
Перейти на сторінку:
роздивитись

навіть обриси мушель на скляних поличках, вони зворушли-

во, ніби живі істоти, реагували на один лиш натяк на світло.

Я ніколи не буду бідною.

Я ніколи не буду нещасною.

Два заклинання, дві останні думки нескінченного дня. Ка-

роліна повторила їх перед тим, як запасти в глибокий сон.

3

Її збудило тремтливе нетерпіння, ніби торкнуло плече. Роз-

плющила очі, на губах усміх — як воно добре! З радості, з пе-

редчуття нових можливостей починався день.

У ліфті зауважила, на які кнопки натиснув Роберт: спочат-

ку на одиничку, тоді — на кнопку-прискорювач усіх дій ліф-

та — пояснив, що воно таке. Двері одразу й зійшлися докупи.

Зрозуміло, двічі повторювати не треба.

Ранок у розпалі, а сонця не видно, хоч вікна одного з бу-

динків, що витяглись широким та високим колом, горять не-

стерпним золотом. Місто! За вікном автомобіля — миготін-

ня вулиць, машин, світлофорів. Погляд вихоплює із загальної

метушні окремі картинки: білий одяг на чорних манекенах

у вітрині, яскрава клумба неправильної форми, потік людей, зосереджений в одному напрямку — до великої літери М.

За п’ятнадцять десята братів «Форд» припаркувався на стоянці

40

біля торгового центру, і до візуальних вражень додалися слу-

хові: проспект вирував, немов вода шуміла, вириваючись

з тісної труби з несамовитим напором та лякаючою енергією.

Повітря вже набухало ранньою спекою та важкістю автомо-

більних викидів. Місто дихало, як затятий курець. М’яко

траскали дверцята машин, попискувала сигналізація; ніхто

не йшов спокійно, усі бігли, усі поспішали, віддавшись зосе-

редженій напрузі живого виру, що затягував усіх у службо-

вий вхід біля стоянки.

У залитому штучним світлом холі було порожньо, лиш по-

одинокі службовці відкривали секції, піднімали ролети — го-

тувались до початку робочого дня, до зустрічі з покупцями.

Масштаби торгового центру лякали, гігантський магазин міг

легко поглинути й трибудинкову Висіч з усіма її стаєнками та

курниками. Що тут робитиме Кароліна? Перевірятиме наяв-

ність та штампуватиме якийсь товар на складі? Чи їй довірять

фасувати, сортувати, перебирати? Що ще? Вона може робити

щось нескладне за комп’ютером, їх у школі навчили. Або дору-

чать якісь там внутрішні необхідні вправляння з асортимен-

том. Маркування та номери партій, скажімо, звіряти, чомусь

саме такий варіант спав на думку. Вона не знала, що зможе ро-

бити в такому торговому гіганті вчорашня школярка. Але їй не

потрібна будь-яка робота. Їй не треба абичого. Вона має пра-

цювати з людьми, і то не просто працювати, а робити це яскра-

во, так, щоб доля чи випадок не пройшли повз неї.

Що це буде за робота, вона наразі не знала.

— Я тут усе роздивлюсь, що й до чого, — зупинилась, зро-

бивши кілька кроків вздовж вітрини з книжками.

— Ну подивись, — не одразу відповів брат, стишивши

хід. — Роздивись. А тоді щось вирішимо.

Кивком голови Роберт привітався з продавчинею з кни-

гарні, русявою дівчиною з ляльковим обличчям. Та піднесла

руку в зустрічному вітанні, ворухнула губами. За склом не

було чути слів.

41

— Слухай, — йому було важливо залишити сестру не са-

му, — ходімо, я тебе з Олею познайомлю, їм потрібен прода-

вець-консультант.

Оля виставляла на поличку-обертайку нові видання у твер-

дій палітурці. Зблизька її обличчя виглядало ще білішим, а щоки — рожевішими. Вона з цікавістю глянула на управля-

ючого та його супутницю.

— Це Кароліна, моя сестра, — сказав він. — А це — Оля.

Дівчата усміхнулись одна одній.

— Я просто подивлюсь, — випередила будь-які пояснення

та пропозиції Кароліна. — Я тут залишусь, а потім, — вона

подивилась на брата, — тебе знайду.

Вона відчувала напруженість долоні, що лежала на її пле-

чі, вона розуміла, що затримує брата. Він вагався.

— Дати тобі супроводжуючого?

— Не треба, я сама.

— Ну дивись. Бачиш двері? Он ті! — вона простежила за

його рукою. — Там написано: Роберт Керя.

— Я знайду, навіть якщо заблукаю, — запевнила Каролі-

на, — не турбуйся за мене, — і вона рушила вздовж полиць із

книжками.

Сказала Олі, що хоче книжки подивитись, сама ж спостеріга-

ла через скло, що відбувається за межами книгарні. На проти-

лежному боці широкого проходу між вітриною з квітами та ві-

триною з вазонами до квітів, біля дзеркальної колони, її увагу

привернув закуток із яткою. Там, під дашком, що тримався на

трьох легких стінах-перегородках, теж починався робочий день.

Дівчина з короткою стрижкою-їжачком викладала на полички

позаду себе котушки яскравих стрічок та рулони блискучого па-

перу. Що вона там продаватиме, у тій крихітній хатинці?..

— Це сестра Кері, — пролунало за спиною.

Кароліна озирнулась: поруч із Олею стояла дівчина в кру-

глих окулярах, Гаррі Поттер у картатій спідниці.

— Я — Леся, — сказала дівчина.

42

— Кароліна, — сказала Кароліна.

— Моя бабуся називалась Каролі, — дівчина зробила на-

голос на «О». — Каролі, саме так. Таких імен вже немає.

Кароліна усміхнулась, розгорнула випадкову книжку, що

її зняла зі скляної рамки на вітрині. Дівчина-їжачок навпро-

ти зосереджено порпалась у своєму строкатому приладді. Що

вона робитиме? Для чого все те, що перед нею?

Путівник, що опинився у руках, Кароліну не цікавив. Їй бу-

ло зручно спостерігати звідси за дівчиною у хатинці. Але там

нічого не відбувалося, дівчина припинила своє порпання, ви-

струнчилась, замислилась про щось. До неї ніхто не підходив, і Кароліна, усміхнувшись Олі та Лесі, рушила далі.

Торговий центр швидко наповнювався людьми, двері пра-

цювали в одному напрямку, пропускаючи з вулиці нових та

нових відвідувачів. Тихо лунала інструментальна музика. На

всю ширину гігантського скляного еркера, за легкими столи-

ками прозорої кав’ярні, вже сиділи перші відвідувачі в очіку-

ванні замовленої кави.

Легкий повів запаху нової шкіри зупинив на черговому

вході, не дав пройти попри скляні двері з хромованою руч-

кою. Це був бутик з взуттям, і там огрядна жінка у квітчастій

сукні крутила в руках казкові босоніжки. Два персні назавжди

врізались у пухкі пальці.

— Це замша чи нубук? — жінка вивернула ремінець за-

щіпки.

Її запитання призначалось невідомо кому.

— Нубук-ойл! — поспішила на допомогу продавчиня. —

Нубук, захищений від вологи!

— Тридцять восьмий є? — знову звернення ні до кого, з

1 ... 10 11 12 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Купальниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Купальниця"