Читати книгу - "Купальниця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
навіть обриси мушель на скляних поличках, вони зворушли-
во, ніби живі істоти, реагували на один лиш натяк на світло.
Я ніколи не буду бідною.
Я ніколи не буду нещасною.
Два заклинання, дві останні думки нескінченного дня. Ка-
роліна повторила їх перед тим, як запасти в глибокий сон.
3
Її збудило тремтливе нетерпіння, ніби торкнуло плече. Роз-
плющила очі, на губах усміх — як воно добре! З радості, з пе-
редчуття нових можливостей починався день.
У ліфті зауважила, на які кнопки натиснув Роберт: спочат-
ку на одиничку, тоді — на кнопку-прискорювач усіх дій ліф-
та — пояснив, що воно таке. Двері одразу й зійшлися докупи.
Зрозуміло, двічі повторювати не треба.
Ранок у розпалі, а сонця не видно, хоч вікна одного з бу-
динків, що витяглись широким та високим колом, горять не-
стерпним золотом. Місто! За вікном автомобіля — миготін-
ня вулиць, машин, світлофорів. Погляд вихоплює із загальної
метушні окремі картинки: білий одяг на чорних манекенах
у вітрині, яскрава клумба неправильної форми, потік людей, зосереджений в одному напрямку — до великої літери М.
За п’ятнадцять десята братів «Форд» припаркувався на стоянці
40
біля торгового центру, і до візуальних вражень додалися слу-
хові: проспект вирував, немов вода шуміла, вириваючись
з тісної труби з несамовитим напором та лякаючою енергією.
Повітря вже набухало ранньою спекою та важкістю автомо-
більних викидів. Місто дихало, як затятий курець. М’яко
траскали дверцята машин, попискувала сигналізація; ніхто
не йшов спокійно, усі бігли, усі поспішали, віддавшись зосе-
редженій напрузі живого виру, що затягував усіх у службо-
вий вхід біля стоянки.
У залитому штучним світлом холі було порожньо, лиш по-
одинокі службовці відкривали секції, піднімали ролети — го-
тувались до початку робочого дня, до зустрічі з покупцями.
Масштаби торгового центру лякали, гігантський магазин міг
легко поглинути й трибудинкову Висіч з усіма її стаєнками та
курниками. Що тут робитиме Кароліна? Перевірятиме наяв-
ність та штампуватиме якийсь товар на складі? Чи їй довірять
фасувати, сортувати, перебирати? Що ще? Вона може робити
щось нескладне за комп’ютером, їх у школі навчили. Або дору-
чать якісь там внутрішні необхідні вправляння з асортимен-
том. Маркування та номери партій, скажімо, звіряти, чомусь
саме такий варіант спав на думку. Вона не знала, що зможе ро-
бити в такому торговому гіганті вчорашня школярка. Але їй не
потрібна будь-яка робота. Їй не треба абичого. Вона має пра-
цювати з людьми, і то не просто працювати, а робити це яскра-
во, так, щоб доля чи випадок не пройшли повз неї.
Що це буде за робота, вона наразі не знала.
— Я тут усе роздивлюсь, що й до чого, — зупинилась, зро-
бивши кілька кроків вздовж вітрини з книжками.
— Ну подивись, — не одразу відповів брат, стишивши
хід. — Роздивись. А тоді щось вирішимо.
Кивком голови Роберт привітався з продавчинею з кни-
гарні, русявою дівчиною з ляльковим обличчям. Та піднесла
руку в зустрічному вітанні, ворухнула губами. За склом не
було чути слів.
41
— Слухай, — йому було важливо залишити сестру не са-
му, — ходімо, я тебе з Олею познайомлю, їм потрібен прода-
вець-консультант.
Оля виставляла на поличку-обертайку нові видання у твер-
дій палітурці. Зблизька її обличчя виглядало ще білішим, а щоки — рожевішими. Вона з цікавістю глянула на управля-
ючого та його супутницю.
— Це Кароліна, моя сестра, — сказав він. — А це — Оля.
Дівчата усміхнулись одна одній.
— Я просто подивлюсь, — випередила будь-які пояснення
та пропозиції Кароліна. — Я тут залишусь, а потім, — вона
подивилась на брата, — тебе знайду.
Вона відчувала напруженість долоні, що лежала на її пле-
чі, вона розуміла, що затримує брата. Він вагався.
— Дати тобі супроводжуючого?
— Не треба, я сама.
— Ну дивись. Бачиш двері? Он ті! — вона простежила за
його рукою. — Там написано: Роберт Керя.
— Я знайду, навіть якщо заблукаю, — запевнила Каролі-
на, — не турбуйся за мене, — і вона рушила вздовж полиць із
книжками.
Сказала Олі, що хоче книжки подивитись, сама ж спостеріга-
ла через скло, що відбувається за межами книгарні. На проти-
лежному боці широкого проходу між вітриною з квітами та ві-
триною з вазонами до квітів, біля дзеркальної колони, її увагу
привернув закуток із яткою. Там, під дашком, що тримався на
трьох легких стінах-перегородках, теж починався робочий день.
Дівчина з короткою стрижкою-їжачком викладала на полички
позаду себе котушки яскравих стрічок та рулони блискучого па-
перу. Що вона там продаватиме, у тій крихітній хатинці?..
— Це сестра Кері, — пролунало за спиною.
Кароліна озирнулась: поруч із Олею стояла дівчина в кру-
глих окулярах, Гаррі Поттер у картатій спідниці.
— Я — Леся, — сказала дівчина.
42
— Кароліна, — сказала Кароліна.
— Моя бабуся називалась Каролі, — дівчина зробила на-
голос на «О». — Каролі, саме так. Таких імен вже немає.
Кароліна усміхнулась, розгорнула випадкову книжку, що
її зняла зі скляної рамки на вітрині. Дівчина-їжачок навпро-
ти зосереджено порпалась у своєму строкатому приладді. Що
вона робитиме? Для чого все те, що перед нею?
Путівник, що опинився у руках, Кароліну не цікавив. Їй бу-
ло зручно спостерігати звідси за дівчиною у хатинці. Але там
нічого не відбувалося, дівчина припинила своє порпання, ви-
струнчилась, замислилась про щось. До неї ніхто не підходив, і Кароліна, усміхнувшись Олі та Лесі, рушила далі.
Торговий центр швидко наповнювався людьми, двері пра-
цювали в одному напрямку, пропускаючи з вулиці нових та
нових відвідувачів. Тихо лунала інструментальна музика. На
всю ширину гігантського скляного еркера, за легкими столи-
ками прозорої кав’ярні, вже сиділи перші відвідувачі в очіку-
ванні замовленої кави.
Легкий повів запаху нової шкіри зупинив на черговому
вході, не дав пройти попри скляні двері з хромованою руч-
кою. Це був бутик з взуттям, і там огрядна жінка у квітчастій
сукні крутила в руках казкові босоніжки. Два персні назавжди
врізались у пухкі пальці.
— Це замша чи нубук? — жінка вивернула ремінець за-
щіпки.
Її запитання призначалось невідомо кому.
— Нубук-ойл! — поспішила на допомогу продавчиня. —
Нубук, захищений від вологи!
— Тридцять восьмий є? — знову звернення ні до кого, з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Купальниця», після закриття браузера.