Читати книгу - "Операція «Вольфрам»"

аж кишіли агенти великих держав, які мали що сказати у справах війни та миру. Під час другої світової війни в Стамбулі працювали розвідки всіх воюючих країн. Тут пролягали кур'єрські шляхи до окупованої Європи, і тут же гітлерівська розвідка намагалася розвідати плани ворогів. Війна закінчилась, гармати змовкли, проте агенти лишилися. Змінилися лишень фірми. Більшість із них працюють зараз не на державні розвідки, а на великі промислові концерни. Тут можна продати й купити що завгодно. Будь-який винахід, будь-який заборонений товар. Сидячи за столиком у кав'ярні або в ресторані, тут за кілька хвилин часом можна заробити більше, аніж у Європі за кілька років. Я вже довго сиджу тут, знаю більшість людей і фірм, як турецьких, так і іноземних. Часто моя роль полягає в тому, аби звести їх докупи. Всі вони нагадують людей, що котять під гору величезну діжку зі смолою. Коли хтось торкнеться рукою діжки, трохи смоли лишиться на долоні. Я ж намагаюся прикласти руку до кожної діжки і, скажу відверто, непогано заробив за останні роки. Можу навіть дозволити собі вже відмовлятися від участі в махінаціях, від яких тхне карним кодексом. Та й життя на Принцевих островах приємне — не гірше, аніж на французькій Рів'єрі чи в Сан-Себастьяні. А ти чого доробився?

— Правду кажучи, нічого.

— Бо ти був дурний. Завжди любив пригоди. Епоха конкістадорів, які вогнем і мечем здобували майно і навіть корони, безповоротно минула, тільки ти не хотів повірити в це. А я це зрозумів після В'єтнаму й Алжіру. Тоді я пропонував тобі спільну справу, але тебе потягнуло в Конго. Дуже вже тобі імпонувало стати головним помічником якогось місцевого вождя. Не пригадую, як він називався.

— Касавубу.

— І що тобі з того? Маєш дві дірки в тілі. А я мав по тисячі доларів за кожного дурня, який, подібно до тебе, рвався в Конго. Я застерігав тебе від авантюри в Республіці Біафра. Але переконувати тебе — марна справа.

— Коли б відокремлення вдалося, я став би мільйонером. Мені обіцяли багаті родовища нафти.

— То була шкура з невбитого ведмедя. Адже наперед було відомо, що нафтові концерни, які підтримували генерала Тонована й законний уряд Нігерії, сильніші від тих, що планували створити окрему республіку. Врешті-решт ти опинився в Сенегалі — в подертих штанях і брудній сорочці. А я мусив викупити тебе і дати гроші на квиток до Європи.

— Не пощастило мені тоді.

— І не могло пощастити. В будь-якій війні завжди перемагають гроші. Цю правду знав уже Наполеон, тому й програв англійцям. А хіба я не застерігав тебе від торгівлі опіумом?

— Застерігав, але я мусив ризикнути, бо не мав з чого жити. Не буду ж я торгувати поштовими марками біля віконця.

— Я казав тобі не пхатися в подібний бізнес. Великі гангстерські синдикати, які займаються транспортуванням опіуму із «золотого трикутника» або з азіатської частини Туреччини, не потерплять конкуренції. Маєш щастя, що вони забрали тільки товар, а не порішили тебе на місці.

— Я дещо знав про них і убезпечив себе.

— А твій напад на марсельський банк — то взагалі пік ідіотизму. Як це тобі спало на думку зв'язатися зі звичайними портовими бандитами? Щоправда, тобі завжди щастило. Інший на твоєму місці вже б давно гнив у землі. Як мені відомо, в Кейптауні теж не обійшлося без скандалу?

— Пусте, — Міллер махнув рукою. — Невеличка розминка, щоб не втратити форму.

— Зараз у твоїх руках дуже солідна справа. Якщо все буде гаразд, ти заробиш багато грошей, яких тобі вистачить аж до смерті. Але ти, мабуть, знову потрапиш у якусь пригоду і знову все втратиш.

— Зате я мав цікаве життя.

— Особливо, — засміявся Ціммерман, — коли тебе шукала французька поліція, аби показати тобі, як діє гільйотина.

— Не забувай, — боронився швейцарець, — що саме завдяки моїй, як ти кажеш, схильності до пригод мені вдалося запопасти цей вольфрамовий бізнес.

— Без мене ти б однаково нічого не вдіяв.

— Але б і до тебе, в Стамбул, з пропозицією не приїхали.

Фок і Габон прибули з невеликим запізненням. Низенький на зріст ліванець з темним кучерявим волоссям і випнутими губами мав на собі стільки золотих прикрас, що нагадував новорічну ялинку: на пальцях — персні, масивний кований браслет на правій руці, а на лівій — також масивний годинник у золотому корпусі. Голландець був худорлявим, трохи сутулуватим чоловіком з риб'ячими світло-голубими очима та вузькими міцно стуленими губами. Вони обидва знали господаря, котрий відрекомендував їм четвертого партнера. Коли слуга подав каву, лікери й коньяки, Ціммерман сказав:

— Всі знають, чого ми тут зібралися, тому не зволікаючи поговоримо про те, як найкраще і найшвидше владнати цю справу.

— І як заробити на цьому, — докинув голландець.

— А також визначити, — вів далі господар, — скільки грошей може викласти кожен. Адже потрібні будуть кошти.

— Поки що мої фінанси в обороті, — пояснив Арнонд Фок. — На мене прошу не розраховувати.

— На мене теж, — додав Міллер. — Я пропоную вам справу, на яку вже й так витратився достатньо.

— Всі видатки повинен покрити замовник, — мовив ліванець.

— Виходить, ви хочете заробити мільйони, але не маєте грошей, — зробив висновок Ціммерман.

— А ви хіба ні?

— Я тут для того, щоб познайомити вас і по можливості допомогти своєю порадою і знайомствами. Мені досить два проценти від усієї суми. Я одразу називаю цифру, щоб потім не було непорозумінь.

— Два проценти! — Габон схопився за голову. — Ви хочете заробити біля ста п'ятдесяти тисяч доларів, не виходячи навіть із-за стола.

— Може, й більше, — сухо відповів Ціммерман, — але без мене ви б не сиділи тут разом і без моєї допомоги не залагодите цієї справи. Гадаю, це цілком зрозуміло.

— Я згоден на два проценти, — мовив Міллер.

— Я також, — додав Фок.

— То грабунок, — не здавався ліванець. — Проте більшість «за», і я мушу погодитись. Один проти трьох нічого не зробить.

— Оскільки це вже ми вирішили, — знову забрав слово Ціммерман, — то я пропоную такий розподіл обов'язків. Пан Фок візьметься за купівлю товару. Якщо виникне потреба, кожен з нас допоможе йому. Пан Габон організує транспорт, а пан Міллер продасть вольфрам і дістане фінанси для купівлі транспорту. Я ж буду координувати вашу діяльність і втручатимусь у разі потреби.

— А заробіток?

— Кожен заробить гроші на своїй ділянці і кожен заплатить мені також свої два проценти. І то відразу під час інкасування.

— Це несправедливо, — протестував далі ліванець, — бо заробіток буде різний.

— Але пропорційний до докладених зусиль. Дайте спочатку по двадцять мільйонів доларів на основний капітал — тоді