Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Антхіл 📚 - Українською

Читати книгу - "Антхіл"

245
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Антхіл" автора Тетяна Тиховська. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 46
Перейти на сторінку:

Богдан розтягнувся на весь свій чималенький зріст, підклавши руки під потилицю. Напівжартома сказав до Мар’яни:

— Я ж ладен за тобою йти світ за очі! Навіть в оту твою Жовкву. І чого це ти вподобала Гектора, а не мене, ніяк не дотямлю!

Мар’яна підтримала жартівливий тон розмови:

— А чим же ти кращий?

— А я більш вродливий. Ось, глянь на мене!

Богдан сів. Відтягнув руками вуха, закотив очі до перенісся, підмостив язика під нижню губи — і став дуже схожим на мавпочку.

Мар’яна щиро розсміялася.

– І справді, красень! — вона втерла сльози, що поневолі набігли від сміху.

Гектор вирішив, що йому саме час якось втрутитися в розмову.

— Агов, панове! А чи не забули ви, що й я тут трохи присутній? Мар’яно! Хочеш, і я навчуся вдавати з себе мавпу?

Богдан удавано запротестував:

— О, ні, ні! Тільки не це! Не позбавляй мене головного козиря в боротьбі за найчарівнішу дівчину на всій планеті!

Розмова скінчилась дружнім сміхом всіх трьох.

Настав час проводити дівчину. Звісно ж, хлопці проводжали її вдвох. Коли авіатаксі з Мар’яною піднялося в небо, Богдан повернувся до Гектора і вже серйозним тоном виголосив:

— Якщо ти хоч коли-небудь її скривдиш, матимеш справу зі мною!

Гектор не образився, а тільки перепитав трохи здивовано:

— Скривдити Мар’яну? Ти що, з дубу впав? Таке вигадати!

— Забудь, то я пусте сказав. — Богданів голос наче зів’яв. — Але коли Мар’яні знадобиться моя поміч, тільки поклич.

Частина друга
1

Вони думають, що свідомість прокидається з народженням.

Було б бажання посперечатися з ними, Я б запитав: а що воно таке, народження? В їхньому розумінні? Тільки що перехід зародка з водного середовища до повітряного? Адже малюк народжується вже повністю сформований. Дихає, бачить, ссе мати. Щось собі думає. Ще в утробі матері він рухається, відчуває біль, чує музику. Спить або бавиться. І хто доведе, що той зародок не має свідомості?

А от відколи відлічувати моє народження?

Коли прокинулась свідомість у мене, Я добре пам’ятаю.

Спочатку в голові промчав вир з усіх кольорів веселки з вкрапленням шматків розмаїтих моторошних образів.

З ляку Я побіг куди очі бачили. Коловерть в голові потроху сповільнювалася, доки небо не зупинилось вгорі, земля — на споді. А просто перед очима опинився труп величезного зубра.

Я роздивився навкруги — труп був далеко не єдиний. Галявину, скільки було видно, було рясно вкрито тілами тварин — і великих, і зовсім дрібненьких. Звісно, всі вони часом мені траплялися, але поодинці. І живі. Тобто, інколи траплялися й мертві. Але інколи. І сприймалися вони природно, як велика купа їжі. А крім неї ж були й живі тварини, безліч живих тварин!

А тепер все навкруги було вкрито трупами. Живих не було видно. Все тхнуло смертю. Як перекласти на людську мову мій тодішній жах, Я лементував: «Невже жодної тварини в світі не лишилося?».

Отакої! Тоді Я ще, як мала дитина, вважав, що все, що перед очима — то й увесь світ. То згодом, поступово Я опанував і географію, і історію. Не тільки це. А і філософію, літературу, астрономію. Вивчив усі мови, що ними спілкуються люди: англійську, французьку, португальську, арабську… Годі перераховувати! Зараз Я опанував все, що спромоглося осягнути людство. Власно, не опанував, а начебто згадав.

А тоді Я безтямно перебігав від одного трупу до іншого, доки не відчув запаху коров’ячих кізяків.

Вони були свіжі, пахли перепрілим сіном. Пахли їжею. Пахли життям.

Я пішов тим живим слідом, доки не опинився на березі водойми.

Берегом блукала корова. Жива корова. Тварина неспокійно ходила мілководдям, благально мукала.

Отут мене очікувало несподіване відкриття: Я розумію тварин. Розумію не тільки їхню мову, а й думки. Треба тільки зосередитись на конкретній особині, бо інакше в голові починається ота різнобарвна круговерть. Отож Я наче на власні вуха почув: тварина страждає через переповнена вим’я.

Трохи згодом до ніг корови підплив… звичайнісінький сом. Ага, значить, щоб там не відбулося, риби залишилися живі. Бодай котрісь з них.

Придивившись уважно, впевнився — риби у воді було доволі. Тварин, крім корови, не траплялося.

Корова зайшла трохи глибше, доки соски не опинилися під водою. А сом припав до них, наче зголодніле теля. Як вим’я щось вполовину випорожнилося, корова подалася геть. Я рушив за нею. Аж на край землі. Тьху! Тобто, на край Зони. Зони, яку було оточено іржавим дротяним парканом, що мав безліч дірок. Через одну таку спокійнісінько пропхалася корова.

Я трохи повагався. А потім пішов слідом. За край. За Зону. За межу, яку Я ще ніколи не перетинав. І підганяла мене не необхідність, а допитливість. Це відчуття теж було для мене нове.

Корова впевнено йшла поміж деревами, доки не вийшла на відкриту галявину, де неквапно паслися інші корови. В холодочку сиділи двоє чоловіків.

Коли вони почали перемовлятися, Я зрозумів кожне їхнє слово:

Один з них, літній, озвався до молодшого:

— О! Рябенька знайшлася. Цікаво, і де вона вештається майже щодня?

Молодий відповів:

— А тобі не байдуже? Вертається ж. Може, де холодочок знайшла.

— Не знаю, не знаю! Хазяї хочуть її забити, бо, мовляв, мало молока приносить.

1 ... 10 11 12 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антхіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Антхіл"