Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Фокса Міккі 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Фокса Міккі" автора Саша Чорний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 16
Перейти на сторінку:
йому шоколаду.

Ох, коли ж мене знайдуть? Побіг навіть у мерію. Можливо, Зіна заявила туди, що я загубився. Нічого подібного. На порозі лежав волохатий дворняга і загарчав:

— Р-рав! Ти куди, волоцюго, прешся?

Я?! Волоцюга?! Мужик ти нещасний!.. Твоє щастя, що мене так виховали, що я з двор­нягами у бійку не лізу…


* * *

«Гора з пліч упала…» Куди впала, не знаю, але, словом… я знайшовся!

Лілі вийшла зі мною на пляж. І раптом вдалині — бузкова з білим сукеночка, смугастий м’яч і світлі кучерики. Зіна!!!

Як ми цілувалися, як ми вищали, як ми плакали!

Лілі тихенько підійшла і запитала:

— Це ваша Фіфі?

— Так! Тільки не Фіфі, а Міккі…

— Ах, Міккі! Вибачте, я не знала. Дозвольте вам її передати. Вона заблукала, і я її прихистила.

А в очах у самої «трагедія».

Але Зіна її втішила. Подякувала «дуже-дуже-дуже» і пообіцяла приходити зі мною в гості. Вони подружаться, це я по очах помітив.

Я, зрозуміло, послужив перед Лілі і передні лапки схрестив: Мерсі! Дуже-дуже-дуже…

І пішов за Зіною, ні на крок не відступаючи від її милих смаглявих ніжок.

Міккі

Розділ 10. У цирку

Біля нашого вокзалу з’явилися довгі будинки на колесах. Чи то фургони, чи то вагони. Червоні, з зеленими віконницями, над дахом комин, з комина дим. На відкидній приступці одного будинку сидів карлик з величезною головою і червоними очима і понуро курив люльку. А в глибині двору так само вагони-будинки, але з решітками, і пахло від них густо-прегусто зоологічним садом.

На афішах чудеса… Троє левів стрибають через приборкувачку, а потім граються із нею в пі­жмурки. Морж жонглює запаленою лампою і більярдними кулями. Морж — такий вайлуватий дурень… хто б лише подумав! Знаменитий пудель Флакс розв’язує задачі на додавання і віднімання… Велика справа… Я і ділити, і множити вмію... Проте не лізу в знаменитості. Міс Кара­ве­ла станцює на неосідланому жеребці джиґу — матроський танець. Мурин Буль-Пуль… Стоп! Не треба забігати наперед, Міккі, а то зовсім за­плутаєшся — що це за собача звичка така!


* * *

Зінин тато взяв нам ложу: мені і Зіні. Ложа — це така будка, на подобі собачої, але без даху. Об­бита червоним смердючим коленкором. Стіль­­ці складані і жорсткі, тому що цирк похідний.

Оркестр жахливий! Я взагалі музики не пе­реношу, особливо грамофона. Та коли один скелет плює у флейту, а другий, товстун, сторч поставив величезну скрипку і йорзає по ній якоюсь лінійкою, а третій лупить палицями по барабану, ліктями по мідних лінійках і ногами — у великий пузатий бубон, а четверта, бузкова курка, роз’їжджає назад і вперед по піаніно і підстрибує… О! «Слу­га покірний» — як каже Зінин дядько-холостяк, коли йому пропонують женитися.

Клоуни — просто розмальовані дурні. Я гадаю, дарма вони нарочито прикидаються, ніби в них не всі вдома, мабуть, воно так і є. Чи стане розумна людина підставляти морду під ляпаса, качатися по брудній тирсі і заважати обслузі прибирати килим? Зовсім не смішно.

Одне мені сподобалося: у того клоуна, в кот­рого ззаду було намальовано на широких штанах сонце, чуб на голові вставав і опускався… Ну ще вухо, я розумію, але чуб! Дуже цікавий номер!

Жеребець — товстун, а що він не осідланий, то це взагалі не важливо. У нього така широка спина, навіть з вигином, що танцюй на ній, як на хазяйській постелі, скільки душа забажає. Стрибав він ліниво. Як корова у вальсі… А міс Каравела все косилася боязко на бар’єр і робила вигляд, що вона перша з-поміж вершниць у світі. Костюм славненький — зверху нічого, а посередині зелений і жовтий бісер. І навіщо вона так довго їздила? Жеребець урешті так спітнів, що я став чхати. Нецікаво.

Виходило ще голландське сімейство еквіліб­ристів. Тато возився на передньому колесі ве­­ло­сипеда (окремо!), мама на другому колесі (та­­кож окремо!), син скакав верхи на великому м’я­­чі, а донька каталася на широкому обручі задом наперед… Оце здорово!

Потім літали тарілки, ножі, лампи, парасольки, хлопчики і дівчатка. Ух! Я навіть загавкав на радощах. А під кінець усе сімейство влаштувало піраміду: внизу тато і мама, на плечах дві доньки, в них на плечах хлопчик, у нього на плечах собачка, у собачки на плечах… кошеня, а в кошеняти на плечах… горобець! Трах — і все розсипалося, покотилося по килимі і вибігло за завісу… Браво! Біс! Гав-гав-гав!


* * *

В антракті було ще веселіше. Антракт — це ко­ли одне скінчилося, а інше ще не почалося. І от дорослі зі старшими дітьми пішли за запинало дивитися на коней та інших звірів, а найкрихітніші діти вилізли зі своїх лож і закутків на сцену і влаштували свій власний цирк.

Дівчинка з зеленим бантом зображала дресированого коня і навкарачки гарцювала по бар’є­ру: голова набік, а

1 ... 10 11 12 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Фокса Міккі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Фокса Міккі"