Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара 📚 - Українською

Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

260
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара" автора Євген Стеблівський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 100
Перейти на сторінку:
селянських представників, що просто випхали червоних зі з'їзду поміж плечі. Розлючені комісари покинули Київ й переїхали до Харкова, де й оголосили червону столицю України, червоний уряд і Радянську Українську Республіку.

Одночасно з Росії на територію України почали наступ більшовицькі війська.

Ленін і Петроградський совнарком («совєт народних комісарів») до останнього приховували свою причетність до них. На переговорах з Центральною радою вони робили вигляд, що війська Муравйова — це якісь місцеві українські більшовицькі загони. А Антонову-Овсієнку для цього навіть рекомендували залишити тільки другу — українську — частину прізвища…

* * *

Грудень 1917 р.

У середині грудня селяни з Києва привезли зашмульгану газетку. Максим забрав її у дядька на базарі, віддали її злякано, неначе грамотний чоловік читав щось стидне.

«Обращение отъ 4 (18) декабря 1917 года»,

— прочитав Рудь, —

«О признании Советамъ народных комиссаровъ Народной Украинской республики и о предъявленномъ Центральной Раде ультиматуме въ виду ея конръ-революцюнной деятельности.

Исходя изъ интересовъ единства и братского союза рабочихъ и трудящихся эксплоатируемыхъ массъ въ борьбе за соціализмъ… решениями органовъ революцюнной демократіи — Советовъ, и 2-го Всероссійскаго Съезда Советовъ, соціалистическое Правительство Россіи, Советъ Народныхъ Комиссаровъ, еще разъ подтверждаетъ право на самоопределеніе за всеми націями, которыя угнетались царизмомъ и великорусской буржуазіей, вплоть до права этихъ націй отделиться отъ Россіи…»

Оце так!

«…Поэтому, мы, Советъ Народныхъ Комиссаровъ, признаемъ народную украинскую республику, ея право совершенно отделиться отъ Россіи или вступить въ переговоръ съ Россійской Республикой о федеративныхъ и тому подобныхъ взаимоотношеніяхъ между ними».

Хитро. Але щось тут не так. Маючи вже досвід зіткнень з комісарами, Максим відчув хижу суть їхніх прагнень. «Ешелонная вайна протів хахлов!» Хлібну Україну в голодні часи вони так просто не віддадуть!.. Ага, ось що далі:

«…Мы обвиняемъ Раду въ томъ, что, прикрываясь національными фразами, она ведетъ двусмысленную буржуазную политику, которая давно уже выражается въ непризнании Радой Советовъ и Советской власти на Украйне…

Во-первіхъ, Рада перемещаетъ и отзываетъ односторонними приказами украинскія части съ фронта, разрушая, такимъ образомъ, единый общий фронтъ, до размежевания, осуществимого лишь путемъ организованного соглашения правителъствъ обеихъ республикъ.

Во-вторыхъ, Рада приступила къ разоружению Советскихъ войскъ, находящихся на Украйне.

Въ-третьихъ… Рада пропускаетъ черезъ свою территорию донские и кубанские калединские войска, отказываясь пропускать войска противъ Каледина.

Становясь на этот путь неслыханной измены революции… Рада вынудила бы насъ объявить, безъ всякихъ колебаний, войну ей… высшей государственной власти, независимой буржуазной республикой украинской… Въ случае неполучения удовлетворительного ответа на эти вопросы въ течение сорока восьми часовъ, Советъ Народныхъ Комиссаровъ будетъ считать Раду въ состоянии открытой войны противъ Советской власти въ России и на Украине.

Советъ Народныхъ Комиссаровъ, В. Ульянов-Ленин»

Тепер все так. Тепер все вірно. Інакше не могло й бути. Тільки для нас чи не занадто пізно…

* * *

Грудень 1917 р.

— Поїхали, — сказав Семен. — Тре’ зустріти представників Центральної Ради. Присилають Халабуденка, Демерлія, Сокирку — для примирення з Земською управою. Наче це допоможе!

Ангін Шкільний із загоном кінних козаків повертався зі станції. Поруч з Антіном на запасному вороному коні звично тримався в сідлі хтось… до болю знайомий!..

— Юрко!

— Максиме?! Живий?

Вершник легко зіскочив з коня, рвучко обійняв Рудя.

— Це Юрко Тютюнник! Земляк! Ми разом учились у військовій школі в Ґорі, — пояснив Максим здивованому Семену. — В дев’ятсот п’ятнадцятому. Його прислали в школу після поранень, — а мені термін на звання вийшов…

— Ти ж той Тютюнник — з Будищ? — спитав Семен, щось пригадуючи.

— З Будищ. За дві версти від Шевченка…

Юрко був старший від Максима на три роки, міцної статури, білявий, вибуховий, різкий в спілкуванні і — дуже амбітний. Саме це його прагнення завжди бути першим, безкомпромісність і деякий авантюризм в діях відразу ж насторожували людей. Але водночас у ньому була присутня харизма, жар, який кликав за собою. Білявий чуб, мужнє лице. Юрка легко можна було уявити на чолі запорожців де-небудь під Хотином. Світло-блакитні очі часом випромінювали вогонь, що запалював серця. Юрко вмить збирав навкіл себе натовп, який залюбки слухав його запальні речі. Говорити він вмів. Зрештою, як вмів і влучно стріляти. «Оратор!» — казав полковник Ізмайлов. «Командір должен умєть бить краснорєчівим!» І справді, нестандартні ораторські прийоми, справжня чоловіча розмова, залізна логіка Юрка підкоряли людей.

Ще в травні сімнадцятого року сам Керенський підписав наказ про підвищення й перехід Тютюнника в іншу частину, аби тільки прибрати його подалі від війська. Бо Юрко на той момент вже відзначився: у березні-квітні брав участь в організації «Першого українського Сімферопольського полку» — числом в десять тисяч бійців! Балачки про цей вчинок Юрка ходили і в Звенигородці. Казали, що полк пізніше загинув під Олександрівськом та Синельниковим у боях з армією Муравйова…

Тютюнник відмовився, тому що вже розумів національну суть революції в Україні. І, всупереч забороні Тимчасового уряду, поїхав делегатом на Другий Всеукраїнський військовий з’їзд. На з’їзді Тютюнника обрали представником Центральної ради, й він залишився працювати в Українському революційному центрі в Києві.

Зараз Юрко їхав до рідної Звенигородки за наказом уряду. Як він сам сказав: «сторожувати козаків». Після виступу полуботківців і походу Звенигородського коша на Київ сила козацтва не давала спокою Винниченку.

З Тютюнником Максим потоваришував би ще в Ґорі, якби не одна прикра риса Юрка: той був дуже вимогливий до себе і

1 ... 10 11 12 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"