Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Павло Скоропадський — останній гетьман України 📚 - Українською

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

282
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Павло Скоропадський — останній гетьман України" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 109
Перейти на сторінку:
що революцію почато і радикальні члени Державної думи, здебільшого масони, створили її політичний центр.

Події не змусили себе довго чекати — за кілька днів імперія і монархія розпалися: захоплення столиці революціонерами, проголошення революційного Тимчасового уряду, підтримка командувачами фронтів, армій і штабом революції, зречення імператора, зречення Михайла Романова, блискавичний перехід влади до революціонерів у провінції…

Тривалий час корпус Скоропадського перебував на формуванні, у резерві, і завдяки цьому спочатку можна було ще втримувати дисципліну. Генерал повідомляв дружині: «Я тут у корпусі підібрав собі гарних начальників дивізій і гарні в мене командири… У мене в корпусі все надійно. Поки ще дисципліну я тримаю…»

Скоропадський був у захваті від блискавичної революції, від демократичного масонського уряду Росії. Він, нащадок князів та гетьмана, миттєво став завзятим критиком монархічного принципу державного устрою Росії. Царя Скоропадський називає безхарактерним, а Олександру Федорівну, «…про яку, я зізнаюся, не можу тепер без відрази згадувати, головною причиною наших нещасть» (з листа дружині). На початку березня 1917-го Скоропадський пришпилив до своєї генеральської шинелі червоний революційний бант.

12 березня 1917 року Павло Петрович написав дружині: «…у таку важку хвилину не можу без розчулення згадати новий наш уряд, так розумно він діє, і коли государ звільнив мене від присяги, я йому, новому уряду, прихильний усією душею, що енергійно проводжу у довірених мені частинах. Всі ці добродії: Родзянко, Львов, Гучков, Керенський і компанія — розсудливі люди, і ми, і вся Росія мусимо дякувати долі, що влада захоплена ними, і дай Боже нашій багатостраждальній Батьківщині, щоб вони втрималися при владі… у нас не буде конституційної монархії, найімовірніше в нас буде республіка, і дуже ліберальна, головна причина цього — відсутність кандидата на престол. Романови всім осточортіли, навряд чи буде Дмитро Павлович; я думаю: буде республіка, до цього слід бути готовими. Якщо втримається теперішній уряд, усе піде еволюційним шляхом на славу та благоденство Росії, якщо ж уряд провалиться, влада перейде до рук юрби і почнеться анархія, що швидко виродиться в яку-небудь форму диктатури найдеспотичнішої… на чолі Росії дійсно стоять кращі люди, і за ними треба йти… по-моєму, монархії не буде, а буде республіка».

«Мені уряд подобається ще своєю шляхетністю, — запевняв дружину генерал. — Все це люди, які страждали від колишнього режиму, а вони захищають бідного государя від юрби. Це показує їхню високу душу. Колишній уряд не так би ставився до них… із моменту зречення я відчув себе вільним… тепер дихаю повними грудьми та щасливий, що, хоча ми переживаємо час як ніколи важкий, все-таки є впевненість, що нами правлять люди, а не якісь там невідомі темні особистості, що безсумнівно довели б нас до повної загибелі, тепер є, завдяки розуму уряду, ще можливість вивести Росію на щасливий шлях».

Своїй дружині майбутній гетьман-монарх радить: «…іди не з юрбою, але із кращими розумними людьми держави…»

Свою роль у революції та військову кар’єру Павло Петрович тоді коментував так: «Я тут увесь час проповідую офіцерам бути в цьому розумінні на висоті становища, а то, якщо стояти на місці, життя їх захлисне і командування піде з рук, і ми опинимося в руках анархії, та ще солдатської… Я в корпусі поки почуваюся добре, війська мені підкоряються, але їжджу, агітую, говорю, говорю без кінця і сподіваюся цим утримати війська у розумінні про обов’язки перед Батьківщиною. Нам, офіцерам, випала надзвичайно важка, відповідальна честь, і невдячна, що доводить інших до розпачу, що ж робити, сподіваюся, нас коли-небудь оцінять, згодом… я умовляннями, переконаннями, залякуваннями, завжди в курсі руху, тримаю поки війська у порядку».

Ці рядки свідчать про те, що у березні 1917-го Скоропадський — революційний генерал — умовляв і переконував солдатів підтримувати Тимчасовий уряд і революційну оборонну війну, таврував «похмуре минуле». У руслі нової політики Скоропадський доводив, що революція мусить себе захистити від реакційного монархічного квартету Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії. Але пройде всього рік, і Скоропадський буде просити германців допомогти приборкати революцію.

Майбутній гетьман писав дружині, що дуже хоче взяти «…живу участь у суспільному житті, звичайно, важко сказати тепер, де і у якій формі». Він мріяв про політичну кар’єру, і в цьому ж листі коханій дружині він відкриває таємницю своїх потаємних сподівань: «Данилкові потрібно вчитися по-малоросійськи (українськи), я теж купив собі книгу і збираюся, можливо, зробитись українцем, але мушу сказати по честі, не дуже переконаним». Фраза «зробитися українцем» і намагання вивчити українську мову свідчать як про зміни у національній самоідентифікації генерала, так і про наміри взяти активну участь в українському політичному житті.

У «Споминах» Скоропадського слово «українці» завжди носитиме політичний характер, вказуючи на соціалістичність та національні вимоги частини політичного бомонду України. Зазначимо, що в березні 1917-го Скоропадський тільки думає стати «українцем», зазвичай вважаючи себе людиною російської культури та ліберальних переконань. У споминах він вкаже, що в березні 1917-го «…вперше довідався з «Киевской мысли» про українську демонстрацію… подумав у той час, що це робота ворогів з метою завести розбрат у нашім тилу».

У той же час у листах до дружини Павло Петрович висловлює стурбованість становищем у революційній країні та у війську: «…становище його (уряду. — В. С.) хистке через Ради робітничих і особливо солдатських депутатів, особливо беручи до уваги, що війна, невдачі на фронті та німці дуже хочуть використати нашу слабкість і розрізненість; якщо будуть серйозні невдачі, у Петрограді можуть спалахнути знову заворушення і тоді в що вони виллються, я не знаю, небезпечний також надзвичайно момент скликання Установчих зборів…»

«Тимчасовий уряд, до якого я маю симпатії, безсумнівно є просто ширмою, фікцією, за ним виступає Рада робітничих і солдатських депутатів. Армія в нас тільки тримається, трохи ще, близькістю супротивника, але розвал дуже швидко прогресує, наш корпус перебуває далеко від центрів і трохи краще, але це лише справа часу, я роблю все, що можу, і думаю, у мене нічого огидного не буде, але в армії будуть сумні картини, і чим далі, тим більше. Центром усього є Петроград, Тимчасовий уряд буде зметено, і тоді настане анархія, взагалі в нас революція йде ходом Французької великої революції. У нас два, три уряди, у цьому жах. Я більш ніж будь-коли переконаний, що нинішній уряд не всидить, а після нього буде анархія. Візьме гору

1 ... 10 11 12 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"