Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А хіба ти не віриш, що рано чи пізно встанеш і підеш?
Тут Максим спохмурнів і відвів очі вбік, а це з ним трапляється дуже рідко. При розмові він любить не блукати поглядом, а дивитися співрозмовникові просто у вічі. А тут він дивився кудись на стіну, а може, й крізь стіну і, скрушно похитавши головою, якось безпорадно, ледь чутно, майже прошепотівши, сказав:
— Знаєш… Часом вірю, а часом не вірю.
І мені стало так жаль його, так жаль, що я ладен був віддати йому власні ноги…
ЩО БУЛО ПОТІМ
Здається, сьогодні Іра Войтенко (Іржик) припустилася грубої помилки. А може, й ні? Може, навпаки? Але коли вона припустилася помилки, затіявши цю розмову з Максимом, то цей Максим справді — чудо, витримка в нього — як у спартанця.
Почалось ось з чого. Вчора Валентина Сергіївна, проводжаючи її, вже на площадці, сказала їй:
— Іржику… (Спершу вона намагалася говорити — Іро, але так з того нічого не вийшло. Коли кожного дня чуєш від усіх: Іржику, Іржику, то мимоволі звикнеш. І Іра до цього імені звикла, і Валентина Сергіївна.)
Отже Валентина Сергіївна шепнула їй:
— Іржику, може статися, що я завтра затримаюсь на роботі, так ти увечері прийди погодуй Максима. В холодильнику є пельмені, звари і дай йому. Розумієш, він зачитається і не поїсть вчасно, про все забуде. Тільки… Ну, ти мене розумієш. Взагалі, він тебе слухає навіть краще, ніж мене. Одна ти вмієш з ним по-справжньому розмовляти.
Це — правда. І це почалось чи не з першого дня їх знайомства. З тих пір у Іржика чітка лінія поведінки у взаєминах з Максимом. Для неї немає крісла з колесами, на якому він сидить, для неї, навпаки, є його ноги, які йому не служать. Вона ведеться з ним так, як з усіма хлопцями, з цими здоровими «ногатими» лобанями, яких на кожному кроці треба вчити ґречності щодо дівчат.
І Максимові це страшенно подобається. А вони, ці «ногаті» лобані, анічогісінько не розуміють, кожен з них, коли вони збираються у Максима вдома, один поперед другого поспішають стати Максимові нянькою. Звільнити його від найменшого клопоту. Скажімо, впустить він олівець. І може сам, без їхньої допомоги, запросто підняти його, так ні ж! Всі вони наввипередки кидаються піднімати той олівець, аж лобами буцаються. Максима це страшенно дратує. Він сердиться, а вони не розуміють чому.
Іржик давно помітила, що Максим не такий-то вже й безпорадний. Коли в кімнаті треба поміняти його, як він каже, «дислокацію», він на своєму кріслі рухається швидко і вправно. Коли вони вважають, ніби він без їхньої допомоги аж ніяк не обійдеться, кидаються йому на допомогу, стикаючись лобами, Іржик зводить все на жарт. І тоді вони дивляться на неї, як на черству і бездушну людину. Взагалі-то вони не дурні, наче й розуміють її, але, як пояснив Олег Борщов, все у них виходить «інстинктивно». «Рефлекторно» — поправив його Кирило Куличенко. Але хоч «інстинктивно», хоч «рефлекторно», Максимові від того не легше.
З Олегом і Кирилом все ж таки менше мороки. А от Вадька Іванов і Толик Юхимець, ті по-справжньому дратують Іржика. Вадька — своєю категоричною раціональністю. Він, наприклад, вчора заявив:
— Треба писати колективного листа!
Це було в дворі, коли вони гуртом вийшли від Максима.
— Куди? Кому? Якого листа? — запитала Іржик.
— В Москву, звичайно, про Максима.
— Що «про Максима»?
— А чому його так погано лікують, що він досі не ходить. Треба щось робити.
Ну, тут Олег Борщов завівся в тому плані, що лікарі у нас чудові, особливо «по ногах» (так і сказав — «по ногах), він сам це добре знає, чув, як його тренер розповідав, що саме в нашому місті одним лікарем «по ногах» винайдені такі електричні штуковини, в які варто тільки встромити ноги після тайму, увімкнути струм, і втому наче рукою знімає. Там, в тих штуковинах, як пояснював Олег, курсують якісь «бродячі» струми. От ті «бродячі» струми і знімають втому.
Почувши це, Вадька обурився:
— То чому ж ти мовчав досі, телепню?
Зійшлися на тому, що Олег розпитає про все як годиться у свого тренера, а тоді вже доповість всім. І тут-таки Іржик застерегла їх, щоб котрийсь із них не бовкнув чого завчасно Максимові. Щоб ніхто не проговорився. Раптом з тієї затії нічого не вийде? Прикрим було б розчарування у Максима.
І ще Іржика непокоїть Толя Юхимець. Якийсь він занадто жалісливий. І та жалість до всіх, кому не поталанило, прямо-таки світиться на обличчі у Толі.
Тому коли вони у Максима, Іржик найбільше за Толею стежить, щоб він не наробив якихось «жалісливих» дурниць і не завдав цим прикрощів Максимові.
Іржик з Максимом наче б порозумілися раз і назавжди, але здається, що вона сьогодні трохи передала куті меду. Вона, як і обіцяла Валентині Сергіївні, прийшла нагодувати Максима. Але, знаючи його характер, вдала, що зайшла між іншим, так, з дружнім візитом.
Почали як годиться шпиняти одне одного, і раптом Максим навмисне сказав:
— Чим збираєшся мене годувати?
— І не подумаю тебе годувати! Матимеш розвантажувальний день, як у кращих санаторіях для зажирілих.
Він так пильно подивився на неї, ніби впізнавав — Іржик це чи якась інша дівчинка, і сказав:
— Іржику, ми ж дорослі люди. Для чого ти ламаєш комедію? Невже ти думаєш, я не знаю, що мама тебе вчора інструктувала?
— Підслуховував? — сплеснула вона руками.
Він засміявся:
— Виказала ти себе з головою! Нічого я не підслуховував, але припускав таке, знаючи свою маму і її невиправдані симпатії до тебе. А ти з першого разу, і-і-і, як той хлопчик з оповідання
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корабель з райдужними вітрилами», після закриття браузера.